site.ua
член клубу


Зимою 2016-го року в мене гостював давній та близький друг із Росії – сам колишній військовий. Не зважаючи на те, що кілька тижнів він від`їдався у своїх західноукраїнських родичів, від нього ще добряче відгонило ароматами «расія – вєлікая страна» та «ну, прізнай же – Крим всєгда бил русскій». Аж поки ми не пройшлись по Майдану. Там я провів його Алеєю Героїв Небесної Сотні та Маріїнським Парком до місць протистоянь та сутичок. А також розповів про розстріли. Про людей, про їх Велику Мрію, Мету та Мотивацію. Про запах горілих шин і про відчуття неймовірного Єднання. Про скроплену людською кров`ю бруківку та про фантасмагоричну картину багатотисячної панахиди під «Пливе Кача». І, мабуть, це якимсь чином передалось моєму гостю, бо вдома ввечері він уже не жартував. А коли пляшка спорожніла, тихо сказав:

– А ти знаєш, я в курсі з яких військових частин і в якій кількості нашу техніку відправляють на Донбас. Ремонтують і відправляють. Цілі ешелони техніки.

І замовчав. А мене охопило дивне відчуття безсилля перед безжальною машиною війни. Це вже потім інформації почало ставати більше й друзі та знайомі докладали додаткові пазли до загальної картинки. У одних, наприклад, близький родич, сам родом із Київщини, займався організацією так званих танкових біатлонів на полігонах Підмосков`я, звідки техніку та екіпажі відправляли прямо на Донбас для тренувань в «условіях прібліжонних к баєвим». Ще у когось знайома працювала в звичайному відділі ФСБ при звичайному військкоматі та займалась звичайним секретним призовом «дабравольцев» для звичайної «защіти інтєрєсав родіни за рубєжом». Подруга інших знайомих із Новгорода все крутила пальцем біля скроні, коли їй говорили про війну, аж поки бувшого чоловіка не привезли додому в цинку. Виявилось, що поїхав «защіщать рускаязичних» на Донбас. І таких історій ставало все більше та більше.

Але в той зимовий вечір 2016-го я стикнувся із цим вперше. Та раптом чітко усвідомив, що там за порєбріком ВСІ ПРО ВСЕ ЗНАЮТЬ. Знають, але просто прикидаються, що нічого між Україною та Росією не відбувається. Роблять вигляд, що в телевізорі йде черговий галімий серіал про бравих російських вояків, які безжально винищують якихось міфічних фашистів, злобних укропів чи іншу бендеравскаю нечисть. Просто клеять дурня із фразою «я палітікай нє інтєрєсуюсь», бо їм так затишно і зручно. Бо таким чином дуже легко й просто зняти з себе відповідальність, залишитись перед своєю совістю чистеньким та в білому пальті. А на додачу ще й перекласти цю відповідальність на когось іншого – далекого, злобного, а краще на взагалі неіснуючого. Тому вони, громадяни Російської Федерації, в більшості просто взяли і … навіть не починали цю війну у своїй голові. А той, хто здуру все-таки почав – той постарався якомога швидше ту війну у своїх мізках закінчити. Бо війна – то кров, бруд, біль, сморід обгорілої плоті та смерть. Нафік цією єрундою парити мозок? Тєм болєє Крим і так уже наш. Тут вот доллар падаєт, нєфть – падєшевєла, цени растут, а ви мнє мазґі пудрітє…

Але ешелони та конвої це ніяк не зупиняє. І вони все ідуть та ідуть нескінченим потоком на Донбас. Шостий рік. Без перестанку. Зі зброєю, бронетехнікою, боєприпасами, паливом. Та із чуваками, яким пофік проти кого та за що воювати. Які готові здохнути за просто так заради дрібних геополітичних забав кремлівських покидьків. Аби лише не спитись у своїх зауральських єбєнях. «Хоть мір на шару пасматрю… Будєм живи нє памрьом, братуха!.. Чіта, Магадан, Улан-Уде – всєм прівєт!..»

Нєт! Нє может такова бить! Ви всьо врьоті! Мєжду Украінай і Расієй нєту нікакой вайни! Ета проста вайна в ваших галавах! Єсть гражданскій канфлікт, вигадний алігархам! – натомість верещать різноманітні корисні ідіоти, укушені совком ватники, фсбшно-медведчуківська агентура та хитре й відгодоване кремлівське лайно із червоними шаріками. І раптом з якогось дива ці меседжі, чи то з власної тупості, чи то із намагання догодити своїм таємним кумирам, поступово по крупинках починають озвучувати діючі українські можновладці. «Ми паможем людям па обє сторани лініі сапрікаснавєнія слушать і слишать. Арганізуєм Нацианальную платформу прімірєнія і єдінства. Навєдьом масти» – верзе один дєятєль, тупо не доганяючи, що конфлікту між українцями «тут» і «там» не існує. Інший «геній» дипломатії настирливо хоче провести вибори на окупованих територіях уже восени та зробити на спаплюженій ворогом території «сучасний економічний хаб». Ще один «інтелектуал» не знає «хто спровокував і хто з якого боку наступав у Золотому» та неодмінно буде в цьому розбиратись. А от кєнтуха, який уже кілька місяців робить вигляд, що він Президент України, взагалі навіть оголосив про закінчення війни у своєму мозку. Правда ніхто достовірно не знає що у його черепушці відбулось – перемога, капітуляція чи просто профанація… І, при цьому, ешелони та конвої все так же невпинно ідуть на Донбас. Незважаючи на це вищеописане недолуге блеяння.

Алльооо! Гараж! Схаменіться! Може, досить перебувати в Омані та самообмані? Може, час припинити марити ілюзіями? Може, нарешті пора із серіалів повернутись в реальність? Уявіть собі сантехніка, який каже що «ремонт у своєму мозку він уже закінчив» та із радісним обличчям намагається даґаварітса із зірваним краном гдєта пасрєдінє. Чи уявіть онкохворого, що зі словами «я у своєму мозку уже здоровий» впевнено відмовляється продовжувати лікування, бо подивився гомеопату в очі та побачив там бажання покінчити із раком. Чи уявіть собі головнокомандуючого, який у розпал протистояння з ворогом оголошує, що «війну в мозку він уже закінчив» та замість керувати спротивом іде редагувати тексти Квартала 95. Уявили собі таких? Отож бо.

Але передбачаючи, що серед читачів цього тексту все одно знайдуться поціновувачі «вєчнай і нєрушимай дружби мєжду двумя братнімі народамі», я з задоволенням приведу цитати деяких вєлікіх прімірітєлєй, озвучені щодо українців та України за кілька останніх років:

«Они [українці] в каком-то смысле убогие…» (один дуже відомий народний артист СРСР, художній керівник театру);

«Какие братья и сестры? Их надо уничтожить.» (один надзвичайно популярний актор);

«Украинцы – идиоты и подонки» (один дуже ліберальний журналіст та публіцист);

«Украину расчленить и миллионы неугодних украинцев уничтожить.» (один відомий економіст, аналітик та телеведучий, академік Міжнародної Академії Менеджменту, член «Ізборського Клубу»);

«Бомбить Киев и другие украинские города!» (багаторічний керівник фракції в Державні Думі РФ)

«Киев – конечная цель войны на Украине!» (один відомий письменник, філолог та публіцист) і т.д..

Хтось посміхнеться і зверхньо зауважить, що ці слова – ахінея, бо їх, ніби-то, озвучували фріки. Шановні добродії, Адольфа Алоізовича Шикльгрубера (він же Адольф Гітлер) теж до 1933-го року вважали фріком. Але єврейські в`язні після жахів Холокосту усвідомили одну непорушну істину:

ЯКЩО ХТОСЬ КАЖЕ, ЩО ХОЧЕ ВБИТИ ВАС – ВІРТЕ ЙОМУ!

І коли вони почнуть вбивати, то буде абсолютно по-барабану чи ви закінчили війну у своєму мозку, чи не закінчили.

Yaroslav Deneka

yaroslav.deneka
Ярослав Денека

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації