Володимир Путін зробив низку серйозних інформаційних кроків до Дня пам'яті і скорботи за жертвами Другої світової війни. Спочатку він написав скандальну статтю про Другу світову в американське видання The National Interest, в якій, наприклад, не побачив провини СРСР за окупацію Польщі, де винними зробив самих поляків. А відповідальність за старт війни поклав на Західні країни, які допустили Мюнхенську змову.
Згодом з'явився ще й документальний фільм «Россия. Кремль. Путин». І там він анонсував свій черговий можливий похід в президенти, якщо буде внесена відповідна поправка в Конституцію, голосування за яку має завершитися 1-го липня. Приправити власні плани йти на п'ятий термін він вирішив геополітичним соусом, сказавши про велику кількість російських земель, які колишні республіки забрали з собою після виходу з СРСР.
У цих інформаційних кроках Путіна є проста логіка.
По-перше, Путін працює на внутрішнього споживача у Росії, а також суспільства колишнього СНД. Переважно України, Білорусі, російськомовне населення Латвії, Естонії та Литви. Загалом, меседжі направлені на всіх сумуючих за СРСР, яких чимало у старшому поколінні й окремих верствах молоді, що не бачила «совок» ніколи, вже незалежних держав.
По-друге, Путін в статті The National Interest натякнув на Ялту-2. Мовляв, після Другої світової лідери країн сіли і домовилися про переділ світу. От і сьогодні потрібні переговори лідерів 5-ти ядерних держав. Але Путін відстав від життя. Світ вже давно не існує за принципами, які досі є в його уяві. Сучасна Росія — це не СРСР зразка Сталіна. Російські війська не стоять у Центральній Європі, а лише займають території умовно знекровленої Сирії, мало кому цікавих Придністров'я і Донбасу. І попри бажання серйозно впливати на Африку, Москва там також не є головним гравцем, поступаючись Китаю. Піднебесна серйозно впливає на Кремль економічно, а Росія остаточно перетворилася на сировинний придаток ЄС, та залежить від них набагато більше, ніж Захід від неї. Проте він продовжує жити у парадигмі, в якій світ потрібно знову ділити. Інакше різні конфлікти, отруєння та інша дестабілізація зі сторони Москви продовжиться. Путіну потрібен його «руський мір» — території, які добровільно подарує Захід. Частиною є, звісно ж, Україна та Білорусь.
По-третє, Володимир Путін сьогодні зіштовхується з падінням рейтингу на фоні економічної кризи через санкції та коронавірус. Єдине, що він може та вміє — робити ставку на геополітику. Росіяни — це нація загарбників. Також — це народ, який пережив певне приниження після розвалу СРСР. Точніше, для нього обрали це приниження замість того, щоб розвивати і робити Росію більш цивілізованою, лідери цієї держави взяли курс на «великодержавство», звинувачення Заходу у всіх гріхах та відновлення історичної справедливості, відомої лише їм. І саме дискурс «великодержавства» може додати Путіну балів.
Найстрашніше те, що хорошого піару не буває без дії. Тому Путін буде змушений чимось підтвердити власні слова. І якщо поправка в Конституцію коштуватиме лише гучних заяв, то для п'ятого терміну потрібні будуть повернуті землі, про які він говорить.
Росіяни історично зможуть обґрунтувати самі для себе будь-які загарбницькі плани. Раніше в них була Новоросія, тепер видумають щось інше. Але вже зрозуміло, що їм потрібно все від Харкова до Одеси.
В таких умовах найбільше непокоїть поступове послаблення нашої Центральної влади, конфлікти центру і регіональних еліт. Місцеві вибори восени стануть фундаментом, від якого вже і будуватиме власну стратегію Росія. Нам також потрібно мислити не на один крок вперед, а хоча б на п'ять.
