Не дають спокою нам ні наші запроданці, ні закордоні зазіхачі щодо землі рідної вже, мабуть, тисячоліттями. В різні часи різне «золоте дно» як-то кажуть. Але як правильно вчинити сучасній Україні: продавати землю чи ні, іноземцям чи тільки своїм, змінювати призначення землекористування в залежності від потреб. Можна продати іноземцям, які будуть доглядати краще, ніж свої. Можна змінювати вид землевідведення хоч кожен рік за всіма нормами та правилами і отримувати економічний зиск та берегти землю. А можна і все навпаки...
Але можна зайти з іншої сторони. Кожен громадянин (нагадую таких далеко не 100% «паспортованих») або, хоча б сім'я, повинні мати свої землі. Родові, сімейні. Нехай під дачну ділянку. Нехай для садочку чи квітнику. І тоді в народу України буде запас своїх земель «про всяк випадок». Норми відведення та утримування треба під це підвести, але обов'язково безкоштовно — ніякої плати державі, громаді і т.д, але і без права продажу — земля для твоїх і їх нащадків. Тобто мінімальний наділ, який відповідним чином утримується (посадіть дерева, якщо немає змоги доглядати). І все, у всієї держави є вихід, якщо гаплик мегаполісам, великі землевласники з розуму зійдуть забруднюючи нашу землю (але це буде і наша провина — треба їх тримати в жорстких рамках щодо утримання землі) або ще що. Багато з нас мають чи мали дідусів і бабусь, які не з Києво-Харково-Львово-Одесо-Дніпра, і в них були свої дома та земля, про що ми забули. Можна відновити право власності. В кого інша ситуація — виділяти землю. Треба подумати як і де, звичайно, бо всі захочуть десь в Конче-Заспі. Видається здоровою ідеєю мати свою землю. З квартири можуть вигнати, зі своєї землі — ні. Який кращий приклад того, що ти в цій державі маєш на щось право (про зброю погоджуюсь)?
Берегти потрібно і землю, і воду, і повітря. І не тільки в нашій країні, бо доведеться в якихось скафандрах скоро ходити із можливістю фільтрування всього цього. Як завжди все залежить від нас.
Відсутні складні запитання — існують складні відповіді.
