Чи помічали ви колись, що зі шкільних часів багато хто обирає певний тип поведінки. І все. Без змін. Навіть, якщо життя підказує, що пора міняти підходи. Але ж ні: любителі напиватись — стають алкоголіками; любителі легкого життя — пропадають в нікуди; ті, хто намагався бути типу крутим — стає типу ніким.
Чому так рідко помічаємо дороговкази? Весь час нам підказує саме життя. Погіршало здоров'я — змінюй ритм життя, звички, думки... Ні, поки в хронічне чи в смертельне не перейде, терпимо. Весь час погані події трапляються, а виявляється живемо в районі, в якому, в принципі, хорошого не стається. То треба переїздити. Ні, поки не наваляють до реанімації.
Слухаємо і дивимось чужинське. Стаємо байдужими до свого. То треба переставати сприймати чуже і вертатись до свого. Дозволяєте молодшому поколінню захоплюватись примарними та хибними героями. Отримуєте, ну те, що отримуєте. Хтось стає «тіпочком» північно-східного обряду, а хтось — «терпилою-всі-рівні» західного обряду. А дехто просто плює на своїх рідних і свою землю і — прощавайте, я в краще життя. От тільки забувають, що тут нікому порядок наводити. А що як і «там» почне безладдя панувати — що тоді? Знову тікатимете? І так вічно...
А коли не буде коли. Чи на «мій вік вистачить»? От того всі ми-ви тікаючи варті лиш... нічого не варті. Один варіант, якщо це з метою тимчасовою. Але зазвичай цим лише прикриваються.
То, може, досить ставити хрест на собі?! Почнімо, хто ще в замороженому стані, змінювати свою долю у сторону, у сторону, що варта того, щоб нею рухатись. І подякуємо тим, хто змінював і змінює зараз свою долю для прикладу іншим, які все сумніваються чи сплять.
Приєднуємось до творців своєї долі, щоб не довелось приєднатись до результату творення інших.
