У нашій минувшині було багато державних форм, які так чи інакше відображали самостійницькі інтереси та можливості українського народу.
У свій час, втративши замостійність, від Запорозької Січі з її звичаєвим правом та козацько-табірним життям, довелось перейти до Гетьманщини із адміністративно-територіальним господарюванням нав'язаним московією. Хоча і вдавалось послуговуватись старими звичаями.
Але попри залежність, автономна держава «Гетьманщина» впродовж 1687-1708 роки змогла за фактом розширити свої кордони, збільшити чисельність війська, зміцнити органи управління, що були закріплені за козаками, сформувати самоврядне забезпечення життєдіяльності владних інституцій із гнучкою формою стягнення зборів та податків.
І все це в той час, коли Petya v.1.0 вимагав майже щорічного відволікання козаків на військові компанії, будівництво моксельських фортець, заготівлю провіанту для московських полків. Впродовж довгих років Гетьману вдавалось йти до кінцевої мети — вільної України.
І дізнавшись від французького двору про плани Petya v.1.0 щодо українських земель, Мазепа, перейшовши на бік шведів, почав війну із московією...
За часів Мазепи доводилось «викручуватись»: повна самостійність була відсутня через залежність від московії, але вдалось крок за кроком сформувати патріотично налаштовану владу в країні. Щоправда він сформував скоріше абсолютистську форму правління, але при цьому брав всю відповідальність за розвиток держави на себе.
Та чи варто його строго судити за тогочасний абсолютизм? Козаки, на жаль, занадто часто хотіли переобирати своїх, на той час вже, полкових отаманів. А за таких некерованих умов, війни не виграєш. Мабуть тому, все розвивається за спіраллю: після хаосу треба такий собі абсолютизм, потім послаблення і врешті найбільш вільна держава. Ну а згодом знову «бардак».
Так і зараз фактична залежність від Західо-Східо-криміналітету, здавалось, змушує до затяжної гри в «шахи» для виокремлення по-справжньому проукраїнської влади та зміцнення країни в цілому. Та чи зможе на перший погляд — «барига» — згуртувати довкола себе команду однодумців-патріотів та переломити хід гри?
Потенціал є: і люди, і ресурси країни, і зайнятість багатьох ключових гравців «своїми питаннями». В будь-якому випадку свої «полки» потрібно готувати із своїми старшинами, де командиру будуть беззаперечно довіряти. Одна біда - постаті Мазепи, Коновальця, Шухевича, ... наврядчи можна порівняти із «чоколадкою».
От і виходить, що в нашому теперішньому стані доводиться засобами формальної демократії прямувати до націонал-патріотичної держави з опорою на українців як державотворчої нації.
Звичайно, збереження прав і свобод всіх меншин в країні повинно бути дотримано, але в результаті — ти або українець, або збираєш валізи і їдеш на батьківщину пращурів, будь-то московія, Ізраїль, Греція, Грузія, Вірменія, Угорщина, Румунія, ... чи Китай.
Якщо ти настільки слабкий, що на власній землі дозволяєш плюндрувати власну культуру, то вартий бути захопленим та знищеним. А от хитрувати ("хитрий" насправді з якоїсь мови перекладається як "розумний") задля досягнення стратегічних цілей — це правильно і потрібно.
Тому побажаймо самим собі пройти той шлях, щоб змогти стати і Мазепою (в якого було все, але Україна була понад усе і для її звільнення від поклав довгі роки планувань і праці), і Коновальцем (дипломатичний хист якого не раз ставав рятівним як у внутрішньо-українському осередку, так і на міжнародній арені), і Шухевичем (чий хист до відкритої та підпільної боротьби за волю України ще довго буде прикладом для всього світу).
Тож пам'ятаймо їх та їхні справи; ту величезну працю, яку вони над собою провели, щоб стати великими українцями.
Якщо вам вже "запізно", то допоможіть вашим дітям стати вартими і свого часу зайняти почесне місце великого українця.
