Правдиву пісню співав Кузьма. В якій же ми глибокій, темній та місцями смердючій ... І рухаємось все рухаємось тільки глибше. Чи хтось помітив, що лікарі знову лікують, вчителі вчать і ми для них знову пацієнти, діти замість «клієнти», що допоки не заплатять можуть бути вільні. І це не кажучи про суди, прокуратуру, митницю, органи влади, пенсійний, міліцію-поліцію...
Дороги роблять, будинки будують, навіть зуби здебільшого лікують не зовсім кваліфіковані, м'яко кажучи, спеціалісти. В школах би мали грамотно навчити розмовляти та писати, в технікумах, ліцеях, коледжах, ВУЗах безпосередньо спеціальності. Якби хотілось чути всюди грамотну мову. Розумію, що в різноробочі йдуть не зовсім успішні, але в школі ж вони були. Мабуть, даремно. Краще, щоб всі малокваліфіковані роботи виконували роботи, тоді б довелось культурнішати, щоб чогось в житті досягти. Не факт, звичайно, але.
Хоча на смак та колір всі фломастери різні. Проте, хотілось, щоб всі довкола були культурними і тоді обирали найкультурніших собі у керівники. Відсутність культури — наша біда. Це є і в інших країнах, але хочеться, щоб наша країна була найкращою для нас не тільки на слові, але й на ділі.
А знаєте хто винен? Правильно, ми. Кожен, хто мав стати спеціалістом в якісь галузі — став «і так зійде». Тому, коли підете до «спеціаліста» згадайте який спеціаліст ви. І так, треба бути ще й людиною. Взагалі, життя складна штука, а може то ми собі придумали.
Цікаво які в нас академіки? Цікаво хто б став еталоном, на кого можна рівнятись. А може кожен і є цим еталоном. Для себе.
Ось і виходить як в гуморесці: «Як згадаю який я інженер — страшно до лікаря звертатись».
