Час від часу задаєшся питанням про те, коли жити стане легше. Живучи в Україні, можна буде, наприклад, скласти плани більш, ніж на рік. А чи варте те «легше» того, щоб за нього так переживати? Бо в складніших умовах існування або виокремлюється щось сильніше, або що не змогло — зникає. Як сильні дерева, що ростуть поміж скель. Чого варті кактуси в пустелі, що витримують і різкі перепади температур, і піщані бурі та ще до того ж надають можливість втамувати спрагу. І, нарешті, наскільки люди вчаться прораховувати, коли живуть в складних умовах.
Японія із її землетрусами, цунамі, відсутністю достатньої кількості природних ресурсів, великою кількістю населення. Хоча японці до цих пір полюють на китів та в них є зсув на підставі корпоративної культури, проте, наскільки вони сильні і як нація, і як культура, і як економіка. Країни карибського басейну, більшість з яких перетворились з пустель на оазиси з виключними правами корінного населення. І «сита» Європа з надуманими цінностями, які не працюють, знищуючи місцеву культуру з населенням та заміщаючи це на чужорідне. І це при тому, що економіка, технології, побут в них на дуже високому рівні. Та ненадовго. Що вже там казати про «тюрму народів» із видуманою єдиною нацією, де править кримінально-гебеші недолюдки. Всі пишаючись живуть в лайні. І все це при надзвичайних природних багатствах.
От і виходить, не беручи до уваги вплив сильних світу цього, що там, де важко і є обмежені ресурси, те, що все ж таки є, використовують із надзвичайною віддачею. А там, де ресурсів безліч — всі гуляють та сміються. До пори, до часу. А коли цей час приходить, то згадують як занедбали культуру, збройні сили, освіту і все те, що так би знадобилось в тяжку хвилину. Проте, яблукофони зберегли, клуби (не ті, де обговорення чи виступи талантів відбуваються), моду на чуже та інше. Коротше зберегли те, що нам нав'язали зберігати. А треба зберігати своє і варте.
Тож стаємо сильнішими, а полегшення — та кому воно потрібне.
