Вбивство посла московітів в Туреччині — це приклад того, як потрібно боротись з ворогом та карати ворога. Людина, яка здійснила цей акт пожертвувала своїм життям заради ідеї. Цілеспрямовано, підготовлено, влучно. Так потрібно робити, коли гинуть твої громадяни від рук тих падлюк, які ще сміють виступати та щось там доводити. Ось дія та чин варті поваги.
Це не знедолено чекати смерті, а заздалегідь підготовлено діяти. Чому в нас такого немає після стількох жертв. А-а-а, ну так: Новий рік, а до цього марші, а того городи, а до того відпустка, а до того «все буде добре», а до того норманська четвірка та мінські домовленості, ... чистили зброю та чекали на допомогу із закордону. А тим часом трупи, трупи, трупи. І не тільки на фронті. Скільки втрачено співвітчизників? У війні, у скруті, емігрували, алкоголізм, наркоманія, работоргівля, ... І за це ніхто не відповідає. Шана тим, хто діє, а не імітує та чекає на свою смерть як баран на забої.
Московітське посольство, між іншим, зручно розташовано і туди легко дістатись. У лаврі купа покидьків, які чекають на кару (їздять собі по ресторанам на розкішних, проте не завжди броньованих автівках). Та й зрадників хоч греблю гати. Показуй приклад і виставляй відео в мережу по декілька разів на день. А ну ні, так не можна, бо ми добренькі, як оті лопухи влітку. Краще скавуліти та надіятись, вірити та сподіватись, а тим часом всі пороблять свої справи і чергова зміна виїде як не до ростовії, так до західноєвропії. А ми молодці — тримаємось.
Так от, триматись треба для того, щоб бити ворога, а не для того, щоб терпіти його знущання. Та простіше бути знедоленим, благати про допомогу, а самому ніяких конкретних дій не робити. Як це по-рабськи, так як вчили з дитинства — так?!
Хороший приклад, але соромно, що цей приклад не наш....
