Страшне слово «менталітет». Вважають, що воно все пояснює. Хто зна? Але якось він залишається осторонь, коли є невідворотною відповідальність за вчинене.
Візьмемо до прикладу наші ліфти. В якомусь домі вони чистіші, в якомусь — брудніші. Де є прибиральники, то, звичайно, чистіші. Де немає цих диво-людей, то брудніші. Хоча інколи трапляється самоорганізація і прибирання по черзі самих мешканців дому. Тут працює правило «менталітету», а може просто відсутності культури і виховання, бо можна нагадити і ніхто не дізнається. І ніякі штрафи чи покарання не вступлять в силу.
А тепер візьмемо вулицю і кидання сміття повз сміттєвої урни. В нас на допомогу «менталітету» приходять мізерні штрафи та бездіяльність в цьому плані поліцейських. А закордоном на допомогу цьому ж «менталітету» в культурних країнах приходять ой які немізерні штрафи та «діяльні» поліцейські. І виходить, що менталітет тут перестає бути визначальним, бо в таких країнах бояться кинути недопалок, плюнути, чи просто кинути сміття повз урну всі: іноземці, місцеві, культурні, безкультурні, з менталітетом і без.
Добре, коли люди чи дуже схожі на них, самі по собі чи кимось виховані та свідомі. Але так буває не завжди і тому на допомогу в таких випадках мають приходити штрафи та ті, хто їх оформить. Можна і просто дати прочухана, щоб поламаною рукою було важче смітити, але тут вже відповідальність може наздогнати і окультурювача, а він же від чистого серця.
Чомусь видається, що менталітетом тільки принижують, кажучи: «А що з них взяти — такий менталітет». Хотілось, щоб це висловлювання, якщо і було правдивим, то до якоїсь іншої спільноти, а українська громада була культурна. Щоб на нас хотіли бути схожими і нас наслідували. Пам'ятаємо, що і сильними треба бути, бо без сили знову якась наволоч поневолить, бажаючи культурними стати без зусиль над собою — просто забравши чуже.
