Обдарованість та вміння відображати власні вірування й вподобання гуцулів чітко простежується в їхньому мистецтві. Не дивлячись на географічну відокремленість, вони змогли створити власний характерний колорит, потужний темперамент орнаментів та мелодійну колористику вишивок й оздоблення. Всюди простежується збереження традиційних технік виконання та поєднання певних елементів декорування, а вміння створювати справжні мистецькі вироби передавалось з покоління в покоління. Тому, на основі опрацювання наявного музейного доробку, літературних джерел та власних матеріалів можна стверджувати, що найбільш вагомими для загального розвитку мистецтва є ткацтво, вишивка, килимарство, художня обробка шкіри та металу, а також різблярство та розпис на склі. Яскравим прикладом є гуцульська різьба по дереву. Майстерності різблення навчалися довгий час, і пройшовши не один рік вдосконалень на Гуцульщині виокремились три школи різьблярства: Річківська, Брустурська та Косівська. На високому рівні була майстерність гуцулів у таких ремеслах як малювання на склі, кераміка, ткацтво та килимарство. Наведене вище свідчить, що гуцульський край цілком виправдано називають одним з самих насичених та багатих на різні види ремесл. Тут можна у народних виробах «прочитати» не лише сучасні віяння, а й вірування та вподобання гуцулів, їх ставлення до навколишнього середовища, до всього живого та їхнє вміння максимально використовувати дари природи
Білей-Рубан Н. В., Сєдоухова Є. В., Петрусь Л. М, Полуда С. Н. Етнографічне дослідження народного строю Гуцульщини. Art and design. 2019. №1. С. 44-58.
Краєзнавець, співзасновник і старший науковий працівник музею Гуцульщини Юрій Петрович Кречуняк. Чудово пам'ятаю, як під час наших відвідин родинного музею Рошковських Юрій Петрович та Павла Рошковська окрилені повернулися з колядок. Дорослі люди раділи наче діти, розрум'янені від щастя, сміху та снігу… Зачаровані, змерзлі, сильні та співаючі.
Гуцули дивовижно непримиренні. Я щиро переконаний, що саме сюди приблукали в пошуках такої бажаної ВОЛІ горді та нескорені українці. В гори. В Карпати. До УКРАЇНСЬКОЇ ШАМБАЛИ. Тут їм вдалося зберегти свою генетику та примножити її в своїх нащадках, а також створити свій, особливий діалог з Богом.
Саме тут, на перетині культур, епох і цивілізацій знаходиться те джерело, з якого ми можемо черпати як усвідомлення видатного минулого Київської Русі, так і наснагу для відбудови величного майбутнього України.
Гуцули надзвичайно сильні, проте біль минулого зробив їх недовірливими та обережними. Проте сталь їх сили в прагненні жити, співати і вірувати в Господа. В пошуках матеріалу для цього допису намагався відшукати інформацію про Юрія Петровича в Інтернеті, проте мені це не вдалося. Зателефонував гуцулам, які вже стали рідними та важливими… Жвавий голос почав розповідати, що в горах ще лежить сніг, а коли я почув незрозумілий дзвін, мені пояснили, що то дзвіночки худоби… Жартома просив «не знущатися», адже і без того кортить повернутися на любу серцю Гуцульщину.
Так неймовірно вабить мене Гуцульщина… Добра і ніжна, наче мати. Велична часточка нашої неймовірної Батьківщини. Пишу ці рядки і, наче на яву, бачу як посміхаюся сходу сонця з вершини засніженої гори… Дивлюся на свою таку неймовірну країну, а мені навіює присмак молока, меду та свіжоспеченого хліба. Проте сильніше за аромат мрії металічний запах крові, котра не припиняє проливатися на Сході моєї країни, а на очі навертаються сльози любові та покути. Благаю тебе, Господи, дай нам мир!
Юрій Петрович Кречуняк під час «Сповіді» був натхненним та фанатичним. Нещодавно під час діалогу з патріотом України у мене запитали:
– Фанатизм – це зайве?
– Ні, – відповів я, – це те, чого багатьом з нас так не вистачає. Проте вистачило на два Майдани. Вистачає на роки війни. Та не вистачає у щоденному житті… не вистачає нової вибухової хвилі нас самих… Іншої, не схожої на попередні. Більш дорослої, зрілої, молитовної.
Ми повинні, взявшись за руки, винищити метастази червоного демона… Ті, хто зганьбив себе зрадою, мають назавжди відійти на узбіччя дороги, котрою ми йдемо до МИРУ. Останній поштовх… на останньому подиху… Це не складно, особливо в порівнянні з тими янголами, чиї душі полишили тіла у боротьбі з ворогом, боротьбі за Україну. Це повстання Духу. Треба відкрити очі, Величний Українцю, і посміхнутися світові.
В музеї Гуцульщини Юрій Петрович з колегами влаштували виставковий зал, присвячений подіям Революції Гідності. Ця зала вражає – десятки національних прапорів з різними написами, побажаннями майорять по всій кімнаті… Вони пишаються своєю країною. Вони неймовірно справжні. Маленький, незламний, добрий та надзвичайно ніжний – корінний етнос Гуцульщини. Непримиренні та непокірні гуцули. Моє серце залишилось там.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Юрій Кречуняк
