Всемогутній Боже, Милосердний Отче! Я знаю, що я негідний приносити мою подяку Тобі. Ти не потребуєш нічого від мене, знаючи мою нікчемність, мою бідність перед Тобою. Але Ти дав мені ласкаво Твою заповідь приносити Тобі славословлення і подяку мого вдячного серця. Великий Боже, Милосердний Отче! Яку, достойну величности Твоєї, подяку можу скласти Тобі я, бідний і нікчемний грішник? Все ж, віруючи у Твою милість до мене грішного, у Твою всепрощальну любов, я приношу Тобі в ім'я Сина Твого, нашого Спасителя і Визволителя, жертву хвали, жертву славословлення мого відданого Тобі і вдячного серця. Ти благословляєш мене у кожній хвилині життя мого, Ти настановляєш мене на все добре, чисте і святе. Ти підтримуєш мене і ведеш мене по дорозі Твоїй, Ти приводиш мене терпляче до вічного блаженства у Твоїм Небеснім Царстві, прощаючи з любов'ю мої провини. Нехай же слава, честь і поклоніння Тобі, Богу Вічному, ніколи не замовкнуть у серці моїм, нехай воно славить Тебе, Бога Милосердного, в Трійці Святій Єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа‚ нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!
•Вся людська мудрість полягає в двох словах: чекати і сподіватися!•
Александр Дюма. Граф Монте-Крісто
Архієпископ Тернопільський та Кременецький Нестор. Він зайшов до кабінету, в якому ми на нього чекали. Мене вразили глибокі та мудрі очі цієї людини. Було в його погляді щось таке, що з першої секунди зачепило якісь струни в моїй душі.
Дитячі спогади болем торкнулися серця. В такому вже далекому дитинстві залишилася дитяча дружба та багато вірних та відданих друзів. Ми годинами могли гратися у лицарів та піратів, ми запоєм читали пригодницьку літературу, ми сміялися, сперечалися, сварилися «назавжди», щоб через годину пообіцяти одне одному більше ніколи… а потім лазили по деревах, грали в футбол та весело і гучно сміялися.
Та найсвятішим та найчеснішим для нас була дружба. Зраджувати було категорично заборонено. Змалечку, кожне яблуко, кожен бутерброд (пам'ятаєте їх – свіжий хліб із хрумкою скоринкою, змащений вершковим маслом і присипаний цукром чи сіллю?) ділилися на всю ватагу хлопчаків, а бабуся, розуміючи це, давала завжди по бутерброду в кожну руку, щоб усім дісталося по шматочку. І тобі навіть не спадало на думку хоча б вкусити хліб, перш ніж поділитися з друзями.
І лише зараз там, на війні, наші герої так само діляться останнім з бойовими побратимами. Адже коли ти один, а ворогів багато, ти відчуваєш себе безпорадним. Проте коли пліч-о-пліч бойові побратими, котрі розділять з тобою останнє і завжди прикриють спину, твій дух заново відчуває це, виховане ще дворовими іграми, братерство. І всі проблеми і вороги перестають бути нездоланними.
Нехай ті очі, котрі читатимуть ці рядки з теплом з теплом згадають ці часи. І обов'язково згадають смак того бутерброда, розділеного з друзями не зовсім чистими руками.
Повернувшись з Тернопільщини, я навідав Хрещену і розповідаючи про поїздку, показував їй фото. Вона подивилася на владику Нестора і промовила: «Дуже скромна, проте рішуча людина. Такі люди жертвують собою, ані секунди не сумніваючись».
Під час «Сповіді», дивлячись в очі своєму співрозмовнику, мені чомусь згадався «Граф Монте-Крісто» Дюма. Саме в замку Іф, коли така жадана втеча була зовсім поруч…
Війна змінила нас. Залишилося в минулому наше захоплення фальшивим, блискучим та надмірним і ми нарешті стали усвідомлювати цінність щирого та справжнього.
Саме тому слова Нестора про те, що християнство – це в першу чергу любов до Бога та до ближнього, до країни, а не те, скільки разів ти вклонився іконі чи прочитав молитву, таким єлеєм пролилися на мою душу.
Мені стало просто і спокійно. Дійсно, я вже не поверну час, відібраний в мене гординею, гордістю та глупощами, проте завдяки усвідомленню цієї втрати я сьогодні маю змогу насолоджуватися кожною хвилиною життя, проживаючи її в любові та молитві.
Для мене дуже важливо зрозуміти які вони – наші українські священики, як вони відчувають Бога, як моляться... Немає в цьому фарисейства та преклоніння. Є тиша та повага.
Там, під рясою живе во істину УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ. Любить, пам'ятає, тужить, непокоїться. Але ВІРУЄ. Не зважаючи ні на що. Хто сказав, що священикам не буває складно або важко? Та попри всі життєві негаразди, навіть коли їм вкрай болить, вони здатні відчувати Божу любов і, примножуючи її власною любов'ю до Бога і ближніх, дарувати її нам, своїм прихожанам. Позолота, ліпнина нехай залишаться осторонь. Нехай серед нас буде Ісус, котрий ходив босоніж і преломляв хліб.
Ми непокірні в своєму народженні, Українство! Непокірні та незламні. Але є серед нас і ті, хто, говорячи любов'ю та молитвою, сильніші та мудріші за нас. Духівники в найвищому розумінні цього слова. Я щиро переконаний, що архієпископ Нестор – один з них.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ».
Герой програми Архієпископ Нестор
