Акафіст до преподобного Іова Ігумена і чудотворця Почаєвського. Ікос 1
Ангелом благовісником для всіх вірних, котрі від ворогів Церкви страждали, явився істинно Ти, як через свої писання і священних книг пояснення, так і через Богоугодне житіє Твоє і славний відхід на Небеса, отче наш Іове. Тому нині, як до всієї вселенної теплого предстоятеля, що стоїш біля Престолу Владики, взиваємо:
Радуйся, істинної церкви добрий воїне.
Радуйся, православ'я світлий світильнику.
Радуйся, бо отців наших від омани єресі застеріг.
Радуйся, бо дітей їх у благочесті утвердив.
Радуйся, бо заради спасіння дім отчий з дитинства залишив.
Радуйся, бо піклуванням про душу свою приклад найкращий усім показав.
Радуйся, бо Твоїм синівським подвигом старці дивувались.
Радуйся, бо у юності в ангельському образі до них зарахований був.
Радуйся, бо обитель Угорницьку Твоїм життям просвітив.
Радуйся, бо великими трудами монастир Дубенський прославив.
Радуйся, немічних у вірі утвердження.
Радуйся, нетямущих напоумлення.
Радуйся, Іове, преславний угоднику Божий і обителі Почаївської окрасо.
Андрій Кульгавець, художник-іконописець, член об'єднання іконописців в ім'я святителя Кипріяна, митрополита Київського. Яка ж це втіха – розмовляти з людиною, котра усвідомила Господа в своїй душі. Ані буденна метушня, ані будь-що мирське, матеріалістичне не здатне згасити Божої іскри, котра веде цю людину по життю. Більше того, не повчаннями, а власним прикладом, він з перших років навчає маленьку донечку мудрості молитви та вмінню Любити, дарованому Господом. Навчає радіти в тій любові ранковому сонечку, посмішкам найдорожчих людей, падаючому з дерева багряному кленовому листочку чи грайливому кошеняті.
Говорячи спочатку з Мар'яною, потім з Андрієм, я наче відчував присутність всіх трьох членів цієї маленької родини, настільки глибока та всеохоплююча їх любов одне до одного та до маленької доньки. Вони завжди разом. Їх душі, думки линуть одне до одного, де б вони при цьому не знаходилися і що б не робили.
Андрій православний, а Мар'яна католичка. Та дивлячись на них, вкотре усвідомлюю, наскільки це умовні, вторинні і навіть зайві поняття. Між ними є Бог. Є Любов. Вони осяяні нею.
Андрій художник-іконописець. Поміркований, світлий і надзвичайно чуйний. Він так щиро просив, щоб ми обов'язково згадали об'єднання іконописців в ім'я святителя Кіпріяна, митрополита київського, членом якого є Андрій.
Це спільнота людей, котрі ділять одне з одним храмову благодать. Це братерство, пов'язане усвідомленням церковної тиші, висоти куполів, мудрості Божої та святості ікон.
Я по-батьківськи захоплювався вихованням героя цієї «Сповіді». Генетичне українство. Не маючи генетичної української крові, я все ж таки зумів усвідомити українство. Це від любові… від тиші та віри…
Я вже півстоліття живу всередині Нації і бачу, як вони люблять свою землю. Це вони навчили мене любити. Навчили жертвувати. Навчили тому, що є поняття вищі за життя та смерть. Я вдячний Богу, що він відкрив мені очі. Дякую Йому за те, що подарував душу, котра в час надскладних випробувань нашої України зуміла пізнати глибину та духовність української Нації, котру Він так любить.
Ми відбудовуємо Храм нашої Нації, нашої української душі. Храм, котрий віками руйнували, щоб забрати у нас Бога, а нас, самотніх в своєму безвір'ї та розгублених в бездуховності, винищити як Націю. Ворог віками намагався відібрати в нас Бога і Україну. Та за намаганнями знищити нашу душу, ворог і не помітив, як занапастив свою, перетворившись на бездушну машину для вбивства, конвеєр з виробництва болю та горя.
За вікном листопад заквітчував дерева яскравими кольорами, а осінній вітерець грався падаючим жовто-багряним листям. Я дивився на осінь, а мої думки поверталися в ті літні дні, коли ми зі знімальною групою подорожували просторами Тернопільщини, вишукуючи яскраві барви українства.
Я закохався в Тернопіль. Та як можна не полюбити край, на теренах якого живуть і виховують своїх дітей такі неймовірні та віддані діти України, як Мар'яна і Андрій Кульгавець.
Андрій Кульгавець. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського
