У моїх друзів у ресторані в центрі Львова вкрали диван з літнього майданчика. Вночі, але при охоронцеві, він просто закуняв на кілька хвилин. Перед тим у них вдруге (!) потягнули з туалету йоршик. Йоршик, Карл! Користаний, Карл! Другий раз, Карл!
У ветеранській піцерії кілька разів за місяць тирили мило, освіжувач повітря і туалетний папір. Рестораторка Оля Йолтуховська має цілий список вкраденого з її закладів: туалетний бачок, столи і стільці літнього майданчику, керамічний посуд, банки, квіти на столах- особливо 8 березня, труси працівниці (так, була така історія), меню, вхідний килимок, вмделки і ножі... Зрештою, такі історії регулярно розповідають майже всі ресторатори.
У мене в пабі колекція антикварних попільничок розлетілася свого часу ще в період пробного запуску, коли ходили тільки друзі і знайомі. За місяць, хоча збирав їх по барахолках я майже рік. Ще 40 колекційних гальб розбіглися за наступні 3 місяці. Але найвеселіше було, коли з туалету щоп'ятниці почали виносити дзеркало з важкенною бронзовою рамою. А в понеділок повертали назад )
Це не звалиш на якусь бідність чи студентські жарти.
Колись для доволі недешевого ресторану Кумпель ми зробили меню з дерев'яною основою, яка прикручувалася латунними болтами з ромбом-логотипом, напаяним на них. Уже за тиждень адміністратор побачив, як цей ромб відколупувала ножем не надто юна жіночка, котра прийшла у норковій шубі. При тому, що в крамничці внизу точно такі самі ромбики продавалися як значки по 17 гривень штука.
А директор одного з ресторанів за містом розповідав, що колись просто під час весілля з-під закладу гості забрали півтораметрову статую. Вивезли на даху Мерседеса-"кубіка".
Я не маю моралі до всіх цих історій. Просто німе питання: "нафіга"? Може, десь у Львові є таємний клуб, де відвідувачі ресторанів хваляться своїми трофеями і що дебільніший трофей — то вищий статус учасника? )))
А також до читання:
