Легко любити Львів з травня по жовтень. Коли ледве не щотижня чекаєш як не на Ніч Музеїв, то на Форум видавців, як не на Свято кави, то на Крафт і Вініл, як не на Людкевич Фест, то на фестиваль Моцарта... Коли в'юниш центром поміж групками іноземних туристів та розквітлими клумбами. Коли у чистих вітринах крамниць та ресторанів відображаються сонце, небо і австрійські чи сецесійні будівлі. Коли йдеш із сином до Парку Франка, щоби між зеленющої зелені видивитися білку. Коли з посмішкою і переважно пішки, бо чому б і не прогулятися...
Легко любити Львів узимку, особливо якщо обходити стороною ярмарок на проспекті )))
Стало прохолодніше — сніг заміняє хляпу, закриває баюри на бічних дорогах і ти бачиш, що віддалені райони мають свою власну особливу красу. Стало тепліше — тішишся, що в хаті не дубак і що на вулиці можна не котитися колобком. Тішишся, що не ти стоїш у черзі до Опери на третій за день концертів Ірини Федишин... А в центрі купа яскравих жарівок відбивається у бурульках. І Пікардійська терція ходить закладами з колядою, а за нею ще сотня більш чи менш голосистих вертепів. І пахне мандаринами на Миколая, і пахне копченостями і хроном на Різдво, і пахне корицею, гвоздикою і вином десь від Романа і до Йордана...
Легко любити Львів навесні. Просто тому, що це весна,а навесні легко любити усіх і все. Навесні можна любити навіть базар у Червонограді і вокзал у Здолбунові...
Але треба бути справді фанатом, аби любити Львів у листопаді. Коли у центрі калюжки, а на околицях — баюри, і ти не бачиш сенсу мити авто, а часом замислюєшся, чи варто чистити взуття. Коли сіро-коричнево і за безлистими деревами особливо кривозубо виглядають хаотично натикані де можна і де не можна прищі новобудов. Коли через холод і раннє потемніння навіть трамваї їздять натрамбованими, і в цих останніх перевізниках львівської романтики з'являється той же запах поту та перегару, що й у літніх вечірніх маршрутках. Коли дощ закінчується лише тоді, коли починається град або сніг. Коли хочеться закритися в хаті на тиждень і безкінечно пити каву з великого горнятка, слухаючи Гич Оркестра та Один в Каное... І любити Львів по своєму, дивлячись на нього суто через вікно...
Добре, що того листопада — лише місяць. А далі — Романа, Анни, Катерини, Андрія, а потім вибирати подарунки на Миколая і Новий Рік, і мити вікна, і перші закупи продуктів на Різдво, і Чубай бородатий з усіх сувенірних крамниць і всіх радіостанцій. І люди усміхаються, бо сніг, усміхаються, бо подарунки, усміхаються, бо наливка, усміхаються, бо минуло похмілля, усміхаються, бо запах мандаринів, і кориці, і гвоздики, і вина, усміхаються, бо вони у Львові...
