— Е-е-е... Яке ви сказали ваше прізвище, добродію, пробачте люб'язно?..
— Чейні. Джон Чейні.
— Ага, так-так! Чейні... Що ж, пане Чейні, ми переглянули ваш рукопис. Ознайомились, так би мовити, в приватному порядку. Вельми й вельми не зле, мушу зауважити! Так. Вельми! Але чи бачите у чому річ, пане... е-е... Чейні!.. На теперішній час наше видавництво гостро потребує текстів... м-м-м... дещо іншого штибу, якщо можна так висловитися. От скажіть, чи чули ви що-небудь, приміром, про препарат «Сабоніт»? Чи про модульні системи офісних інтер'єрів? А може ви петраєте у проблемах логістики у сфері важкої сільсько-господарської техніки? Ні? Хм. Що ж... Прикро! Вельми шкодую. Тим не менш, вважаю своїм обов'язком запевнити, що ми готові купувати у вас тексти стосовно того ж таки «Сабоніту» (чи інших тем) по 2 центи за стосик машинописних листків, при умові, що викладений матеріал відповідатиме нашим вимогам, звичайно... Отже, не смію більше затримувати! Ось ваш рукопис. Капелюх. Приходьте! І наостанок дозволю собі дати вам одну маленьку дружню пораду, пане Чейні. Знаєте, не варто підписувати твори псевдонімами схожими на географічні назви. Яскравий приклад — ваш твір. Поміркуйте самі. Не досить того, що на титульному листку фігурує дурнувате ім'я вашого головного героя — Мартін Іден, то ще й автор — Джек Лондон! Цього ніхто не купить, пане Лондон!.. Ви б іще «єрусалимом» підписалися...
