Нарешті пазл зійшовся. Зустрілось дві самотності – Найвеличніший Лідер та Мудрий Народ.
Вони ж – найбільша земна гармонія: інь і янь, борщ та сметана, Чук і Гек, Мойсеєнко та Данилець, Франція та Париж, світло та тінь.
Вони й раніше були разом, але з кожним роком ставали все ближче. Вони дедалі сильніше ріднились. Ріднились з появою Івана Будька, вечірнього Києва, порноактриси, ебонітових паличок і, нарешті, вчителя історії на велосипеді.
Їх гармонію скріпив вірус. Вірус страшний, смертоносний, але й уміє створювати гармонію.
Тепер Лідер та Народ діють в унісон.
Народ каже: вишки то чіпування, Лідер видаляє пост із закликом вакцинуватись. Народ, попри смертність, не вірить у вірус, Лідер будує на ковідні гроші дороги.
Лідер зібрав найдостойніших представників Народу у своїй команді, вони нас розважають щодня під куполом. Так весело – аж плакати хочеться. Лідер відклав собі на чорний день, і у Простих Людей десь за сірвантом кілька різнокольорових євриків лежить. Лідер любить своїх корешів, і Прості за чарку без кума не сідають.
А головне, Найвеличніший Лідер, живе за принципом: «якщо ніззя, але дуже хочеться – тоді можна». І для Простого Народу це головна життєва мантра.
Проте, хоч гармонія і беззаперечна, останнім часом відбувається цікавий процес... Простий Народ чомусь стає менше любити Найвеличнішого Лідера.
Але це не біда – Найвеличніший і його команда щось придумають.
