Коли Святослав Вакарчук склав депутатські повноваження реакція на це громадськості мене водночас і здивувала, і не здивувала. Не здивував хейт і хайп: мовляв – недовго музика іграла, здувся наш Славко.
Ми живемо у такий час, коли заявити про себе в мережі значно легше насмішками та ненавистю. Дивує те, що таким зубоскальством займаються загалом адекватні, здоровомислячі люди.
То яка ж причина демаршу Вакарчука? Скоро ми про це дізнаємось…
Але уже зараз мотивація лідера «Голосу» цілком зрозуміла.
Нещодавні дослідження рейтингу партій показали, що політична сила Вакарчука продовжує втрачати довіру і уже не долає прохідний бар'єр. І це сумно…
Сумно тому, що партія «Голос» – найкраща за всю історію українського парламентаризму. Голослівно? Зовсім ні.
Партія дійсно сформована з фахівців, не має чітких зв'язків з олігархами, вела кампанію здебільшого з допомогою волонтерів. Члени «Голосу», у міру своїх можливостей, мають стосунок до більшості корисних законодавчих ініціатив. Але рейтинг падає…
Справа в тому, що українського виборця не цікавить ефективна робота, його цікавить хайп. Будеш на трибуні їсти землю, говорити про «зубажіння» бити морду ближньому своєму, м'яти пісюна – будеш мати рейтинг. Будеш займатись корисним законотворенням – підеш у політичне небуття.
Складання мандату – який-не-який хайп, про «Голос» почали говорити. А ще, коли Святослав не зупиниться на відході з ради, а прийме участь у виборах мера якогось з великих міст, є шанс, що рейтинги його політсили поповзуть догори.
Тому не варто сприймати кроки Вакарчука як м'якотілість чи страх, варто бачити у його кроках слідування стратегії відродження рейтингу партії «Голос». Рейтингу, який без хайпу вмирає.
