Сидить Григорович майже тридцять років на троні і не збирається йти у відставку. Усім набрид гіркою редькою, але сидить. Намалював на виборах собі перемогу – на вулицю вийшли люди. Спочатку дід злякався, але кийки ОМОНу та час його заспокоїли.
З білокам'яної спостерігав за сусідом інший «вічний» правитель і зробив висновок: «...а что, так можно было..»? І вирішив досвід перейняти.
Схоже, чи то сам гебешник, чи його радники дійшли висновку – досить з ними панькатися. І почалось, переписуємо конституцію, далі – цензура в мережі, переслідування опонентів. Але щось муляє…
Ну не щось, а хтось. Вирішено – намазали йому труси отрутою. Але опричники – криворукі, а він, сука, живучий. Ще й назад приїхав, кіно показує.
Та тепер все, ніяких сентиментів – у тюрму.
Люди на вулицях – то фігня, адже вусатий Саша навчив як треба. Запорука успіху: кийки на затягування часу.
Який висновок? По-перше, пасіонарність однієї людини ніщо – коли більшість пасивна. По-друге, якщо протест ставок не піднімає – він рано чи пізно вмре. І останнє, коли авторитарний режим стає більш жорстоким – протест скоріше помре, ніж здолає режим.
РS: Берлінському пацієнту, який би він не був, все одно великий респект.
