Чи достатньо двох років щоб взнати людину? Думаю, і так, і ні. Іноді живеш пліч-о-пліч десятиліттями і в людині залишається загадка, а іноді з перших хвилин вона як розкрита книга. А як же розкрити риси характера коли ти знайомий з об'єктом аналізу лише заочно. Ти можеш думати про нього так, а він зовсім інакший… не перевіриш.
Коли він мелькав на екранах і продукував свій пролетарський гумор, мені не було до нього і до його характеру жодного діла. Але комусь в голову прийшла ідея провести наймасштабнішу аферу за всю історію людства. Я просив, доводив, переконував – нічого не допомагало. І ось він уже з усмішкою цілує виблискуючу на сонці лисину. Щоправда, учасників тих самих рекордних відсотків серед моїх знайомих були одиниці.
З тих пір я намагаюся його розгадати. Зараз, здається, що це мені вдалося (ви потім напишете як я помилявся).
По-перше у цього невисокого чоловіка просто величезне ЕГО. А чому б йому не бути величезним: він автор успішних проектів, улюбленець публіки, багата людина. Але успіхи в одній сфері зовсім не конвертуються на іншу діяльність.
Проте его залишилось. Роздута самозакоханість приймає різні химерні форми. Ну, наприклад, публічно принизити чиновника, бикувати перед солдатом, їздити у супроводі великої кількості машин, вести репортажі з спортзала. Як там у Подерв'янського: «какой мен, какой мущіна».
Але головний негативний момент надмірної любові до самого себе, або краще сказати побічний ефект – це нічим не підкріплена самовпевненість. Він сам себе переконав, що зможе, у нього ж все по життю виходить і наближені на вушко шепочуть, що ти – гігант мислі. Так само він був впевнений, що зможе заглянувши в очі і переконати плешивого опонента не робити зла.
А там де самозакоханість – там і неприйняття критики. Абсолютне неприйняття. Його попередник наговорив на стадіоні всякого – образа на все життя, кровна образа.
Ще одна риса, яка вималювалась досить чітко – любов до лестощів. Тут нічого дивного – артисти таке люблять. Звідси і компліментарні інтерв'ю, і вихваляння неіснуючими заслугами, і славнозвісна «тепла ванна», звідки не видно злої і непривітної реальності.
Індивідуум, якого ми намагаємося проаналізувати, частково приніс риси своєї попередньої професії у професію нинішню і вивів показуху на новий рівень. У всіх виступах пафос, у відосиках пафос, не я – а ми всі, збрешу – піду, ми чемпіони ітд ітп. Ця сама хороша міна при поганій грі не бентежить паству, вони просто не хочуть, чи не можуть вловити фальш.
Але він міняється. Хоч і не швидко, але махровий малорос потроху стає українцем. З'являється усвідомлення, що однією лише харизмою чи бажанням вплинути на деякі моменти неможливо.
Проте, це, напевно, всі позитивні зміни. Тому що він і далі в кадрових питаннях намагається наслідувати свого заліського тезку (який своїх сучих синів не здає). Він вперто не помічає токсичних людей поруч із собою. Людей які є відвертими колаборантами, які є відвертими злодіями та авантюристами, які часто є простими дилетантами.
А ще до нього зараз приходить апетит, той самий, що з'являється в процесі трапези. І якщо у перші місяці він був схожий на злякану дитину, зараз з'явилась впевненість і зухвалість, з'явився кайф від влади.
Але щоб остаточно зробити висновки є один дуже яскравий маркер – головне свято. І якщо в цьому році повториться минулорічний балаган – то все дуже погано.
