Чимало моїх земляків пройшли службу у Республіці Афганістан. Про той час нагадують зустрічі ветеранів раз у рік та доглянута могилка на селищному цвинтарі. Афганська війна продовжувалась десять років.

Війна з Росією триває п'ятий рік, але могил уже втричі більше. Нещодавно загинув мій добрий знайомий, куля снайпера знайшла його під час чергового перемир'я.

Дмитро, як звати героя, був досвідченим воякою і ще в юні роки служив миротворцем у Іраку. Приїхав із країни охопленої війною живим і здоровим.

І ось російський снайпер не залишив йому шансів.

Якщо моїх земляків спитати, що вони думають про Росію, передбачаю, що десь до половини почнуть розповідати про поганих політиків, про братські народи та про те, як всім націям було разом добре у СРСР. Чимало голосів на виборах у селищі отримала партія кума Путіна.

Взагалі Дмитро мав чимало друзів, значна частина з них регулярно їздять в Росію на заробітки. Привозять гарні гроші. Можливо, саме ці гастарбайтери працюють у російського генерала, який послав вищезгаданого снайпера на Донбас. Можливо вони кладуть плитку у когось з медійної братії, котрі роками задурюють голову російським маргіналам, а ті після такої промивки мозку їдуть в Донецьк та Луганськ вбивати українців.

Та ми про це, напевно, не дізнаємось.

Моральний стан, коли заручник починає відчувати симпатію до свого кривдника психологи назвали — «стокгольмським синдромом». Наш народ був у заручниках багато сотень років. «Старший брат» і далі нас тероризує.

Чи є ліки від цієї хвороби. Кажуть час лікує. Тільки не кажіть про це дитині загиблого.

Для того щоб якомога скоріше позбавитись цього синдрому потрібно позбавлятися усього що пов'язано з Росією. Позбавлятись як від хвороби, як від чогось токсичного і смертельно небезпечного, позбавлятись жорстко і невідворотно.

Для цього потрібна не тільки воля деякої частини суспільства, але й участь владних структур.

Але нинішня влада сама живе у стані стокгольмського синдрому.

Тому ми і далі продовжуємо по-біблійному підставляти щоку, а росіяни з наснагою садистів продовжують по ній бити.