site.ua
член клубу

“Прийшли Донецькі” - ця фраза активно почала використовуватись з того моменту, коли всі зрозуміли, що Кучма вибрав своїм приємником Януковича.

Звідки тільки взявся цей завгар. Бидлоподібний з недовірливим прищуром очей, для повної картини не вистачало лише в’язки ключів на пальці. Тут одразу гіпотези. Одна з них: Яник - маріонетка Ахметова, а Ринат в свою чергу - позашлюбний син Кучми. Він рудий і по-батькові Леонідович - все сходиться.

Хотіли усіх намахати, не вийшло. Епоха Кучми в минулому. Рябий (так називав Ющенка мій тодішній керівник - директор однієї з шкіл на Житомирщині) читає присягу з трибуни ради.

Думаєте все? Хрєн вам. Донбас порожняк не гоніт, вчепились зубами за владу - не відпустимо. А тут як тут “любі друзі”, а головне люба подруга в образі робітниці з агітаційних мозаїк та картин епохи соцреалізму. “Краще хай буде чоткий пацанчик з териконів Єнакієво ніж ця змія з косою. Чесні вороги краще ніж брехливі соратники” - подумав Віктор Андрійович і відправив колишню бойову подругу під три чорти.

Далі ви знаєте: “спосібо жителям Донбасса з президента…”

Тепер то вони покажуть усім, що таке шахтарський край. Даремно ви не цікавились, як в стєпь Донєцкую виходив парєнь молодой.

2012 рік - літо, іділія. Я їду в тролейбусі по Донецьку. Їду безплатно, показую кондукторші квиток на матч Євро, що надає таке право. Вона обзиває мене та меніподібних “халявщиками”. Незвично. Раніш такого не стрічав.

За вікном на будинках незліченна кількість українських прапорів.

Від готеля до стадіону знов їду у тролейбусі, знову на халяву, тут купка французів: розмальовані, з триколірними гребнями на голові, кричать, співають.

Недалеко від мене офіцер, старлєй здається - очі злі.

“Ви чьо разкудахталісь, підари” - до французів, “а ви чьо молчітє, хахли” - до нас, іноземці знітились, дивляться зляканими і водночас нерозуміючими поглядами.

Янукович для багатьох став уособленням Донбасу.

Я з цим не погоджуююсь. На мою думку саме яскраве віддзеркалення цього краю - його дружина і колишня перша леді.

А ви знали, що Людмила Янукович дипломований інженер? І я тільки нещодавно взнав.

Аналогія #1

Молода Людмила після закінчення інституту полюбила дєрзкого пацанчика Вітю. Вітя скоро став людиною авторитетною, тут йому допомогла відсидка. Розпочалась його стрімка кар’єра.

Віктор став хазяїном, або батьою для Людмили.

Те ж саме сталося і з Донбасом. Всі прогресивні сили Донбасу, науковці, інша інтелігенція повністю підкорилася впливу багаточисельного люмпен-пролетаріату, поступово переймаючись шахтарсько-кримінальний уклад життя.

Ця гіпотеза підтверджується, коли бачимо, як донецький доцент чи професор кричить в мікрофон про хунту, фашистів або бандерів.

Аналогія #2

Дівоче прізвище Людмили Янукович - Настенко. Скоріше за все вона виросла в україномовній сім’ї, але донбаські реалії сприяли її русифікації. Щоб пристосуватися до навколишнього оточення, не дратувати російськомовного батю (у Віктора Федоровича мати росіянка, а батько родом з Білорусі) Люда повністю русифікувалася.

Те саме відбулося із іншими українцями на Донбасі. Зайди, що на межі 19-го та 20-го сторіччя заселяли ту місцевість, не асимілювалися з корінним українським населенням, а вперто та нахабно нав’язували свою мову та традиції.

Аналогія #3

Ви напевно пам’ятаєте про наколоті апельсини. Я думаю, що Людмила у це щиро вірила.

У полоні всіляких карколомних міфів жило і більшість мешканців Донбасу. Це і теза про якусь свою обраність, про те, що во вони, на відміну від бандер, працюють та усіх годують, про особливий шахтарський стержень, що нікому не дасть поставити цих самих шахтарів на коліна.

Аналогія #4

Януковичі, як мені видавалось, були класичною азіатсько-феодальною родиною де чоловік є хазяїном і повелителем, а жінка хранителькою сімейного вогнища. Віктор, як султан, жив з молодою коханкою, а Людмила у донецькій резервації опікувалась господарством та онуками, потім могилою сина у Криму.

У донбаському суспільстві також існує культ хазяїна, сильної руки перед якою треба хилити голову. В 19-му сторіччі це були власники шахт, далі місцеві комісари, потім генеральний секретар та номенклатура, в 90-х бандити, Ринат і, нарешті, Захарченки та Мозгові.

Підсумовуючи вищесказане, думаю що буття дійсно визначає свідомість. Можливо, родилась би Людмила Янукович в іншому куточку України, вона б була, наприклад, волонтером на майдані, а Віктор Федорович - членом націоналістичної партії.

На жаль чи на щастя, історія не терпить умовного способу. Тому маємо те що маємо.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація