Отже, рік до виборів! Почався зворотній відлік, і це якраз час на те, щоб вкорте звірити годинники і плани. Президент України — це не батько нації не головний феодал країни! Президент в Україні — найнятий нацією чиновник, котрий управляє обороною країни і її міжнародним сановищем. Тому час ще критичніше подивитися на власні омани і хибні конструкції. Замість запхпати в ході виборів, через демократичну процедуру, українцям чергового фантазера, котрий наобіцяє сім мішків гречаної вовни, а вже роздаються обіцянки на всі боки і смаки, може краще подумати про зміст нового суспільного договору між президентом і народом на наступні п'ять років. А ще подумати як не втратити внаслідок виборів уже здобутого — націленості на НАТО і ЄС, на єдину державну мову — українську, на демократичні і конкурентні вибори, на вільні медіа і на свободу слова, на той же безвіз.
Ми голосуємо не лише за гаранта конституції, а в першу чергу за цивілізаційний вибір! Чи завершили ми реформи, і чи завершили ми війну? І що варто вважати перемогою! Як на мене то перемогою на сьогодні є місце роль України в безпековій архітектурі Європи, особливе місце України в партнерстві з країнами G7Ю і особливі стосунки з США і Канадою. Інколи здається, що Україна з Канадою ледь не союзні держави, якщо накладати кальку зі стосунків Росії і Білорусі, то це парнерство деморктаій більш міцне і продуктивне!
М так звикли до перемог Петра Порошенка і в пообудові війська, і в стосунках з НАТО і ЄС, в міжнародній аполітиці взвгалі, що інколи здається, що будь хто на цій посаді зможе діяти не менш успішно, а може навіть ще біль продуктивно. НЕ буде! Якби в українській політиці були більш вправні у сфері оборони і зовнішньої політики двячі, з ними б уже активно комунікували на відкритих майданчиків, а не відмахувалися б як від мух, що перехоплюють світових лідерів десь на виході із туалету.
Мабуть показовою є історія встановлення особистих стосунків, особистого контакту із Дональдом Трампом — це мабуть найфілігранніший чин Президента Порошенка. Тому, коли говорити про найбільші ризики очікуваних виборів , то найбільшим ризиком є не зміна політика, а зміна політики. Але в українськомцу випадку будь-яка зміна лідера — це завжди зміна політики. А якщо це буде новий поворот в бік Росії, то з цього повороту Україна живою не вийде! Тому раціональніше виглядає новий суспільний із перевіреним лідером. Питання не в меншому злі, питання в необхідності звавершення цивілізаційного проекту! А такі маркери як — членство в НАТО і ЄС, єдина державна мова українська, священне право власності, і права самоврядних громад, мають бути безсумнівнимим, і не піддаватися ніяким технологічним виборчасм спекуляціям! Думаймо і зважуймо! Зважуймо і зважаймо! Зворотній відлік почався!
