Всі розмови довкола переформатування більшості упиралися донедавна в одну ідеологічну засаду, котра після оголошення Юлією Тимошенко підготовки до референдуму з питання ринку землі втрачає свою ексклюзивність. Саме Ляшко і його політсила була найзатятішими противниками ринку землі, але цей актив тухнув на очах, тому , по суті, Тимошенко розв'язала Ляшкові руки і розширила політичний коридор можливостей. Адже мова зараз іде про суті про два сценарії, котрі можливі на етапі переформатування політичного поля під майбутню президентську кампанію. Це – формування коаліції переможців із наявних політичних сил, і формування коаліції переможців внаслідок позачергових парламентських виборів. Соціологія останніх тижнів показує досить небезпечну тенденцію – внаслідок позачергових виборів коаліція, котра б зберегла основні політичні орієнтири Майдану взагалі може не скластися, тому є небезпека ревізії і проєвропейських інтенцій, і ліберальних ринкових, і навіть відхід від українізації. Є небезпека нової багатовекторності, котра й доб'є країну в її колишніх кордонах.
Це розуміє Ляшко, і розігрує варіант власної «золотої акції», у випадку входження в нову коаліцію, котра повинна стати трампліном для виходу у другий тур президентських перегонів. Це розуміють опоненти і конкуренти Ляшка, котрі пробують бити по конкретних персоналіях із кадрової лави РПЛ. Але питання не в Ляшкові, хоча самому Олегові Валерійовичу надто ризиковано заходити на посаду у виконавчій владі, якщо й заходити, то на посаду у ВРУ, що відповідно , призведе до необхідності розміну портфелів у комітетах Ради. А для роботи у Кабміні, є наприклад Вощевський, чи Галасюк. І є ще Сергій Рибалка. Саме по ньому почали бити з новою силою. Із застосуванням силовиків та фальсифікацією кримінальних справ і масовим розміщенням в інтернеті та навіть на телеканалах інформації із гучними, але фейковими звинуваченнями у виконанні якихось фейкових персонажів. Чого вартують дивні звинувачення нікому невідомих «експертів» про ніби то відповідальність Рибалки за обвал гривні. Невже виконавці цього маразму думають, що читачі не знають повноважень депутатів? І що насправді НБУ керує цим процесом у ручному режимі, а довгий законотворчий процес на цю сферу практично не впливає? Але серйозність кампанії проти Рибалки видно неозброєним оком — масштабні обшуки у десятках підприємств, помічників народного депутата, друзів та знайомих точнісінько співпали із масовими розміщеннями негативу у ЗМІ.
Ситуація стає більш зрозумілою, якщо згадати, що кандидатуру Рибалки на заміну Валерії Гонтарєвої на чолі НБУ стали всерйоз обговорювати не лише експерти чи представники банківської спільноти, а й у високих владних кабінетах. А ким є Рибалка на сьогодні? Правильно – Головою комітету з питань банків і банківської діяльності, який не просто критикував діяльність Нацбанку, а й організував створення альтернативної стратегії розвитку банківської системи та її підтримку представниками усіх фракцій, навіть перебуваючи в опозиції. На перший погляд, наявність кримінальних справ може забезпечити Президенту дієвий важель контролю за таким новим головою Нацбанку. Проте інші гравці владної команди не зацікавлені у появі нового центру впливу. Адже поява такої активної та відносно незалежної людини на чолі НБУ, може суттєво змінити розклад сил у владних колах. Тому, ті, хто це розуміє, починає «відстріл» з далеку.
Якщо найближчими днями посиплються удари і по інших, потенційних, представниках Радикальної партії, значить, підкилимний процес торгів довкола нової коаліції починає виходити на фінішну пряму.
У нинішньому скликанні Ради достатньо інтриганів, але досі ці інтриги все ж укладалися в канву національного інтересу, тому у разі переобрання Ради, є ризик, що у новому скликанні почнуть домінувати егоїсти, для яких і Росія не становитиме загрози, і закінчення війни на Сході та повернення окупованих територій не становитиме цінності. А цінністю буде лише власне збагачення. Тому переформатування коаліції із присутніх у парламенті політичних гравців, є , звичайно ж меншим потрясінням, ніж позачергові вибори. І тут головне питання полягає у тому, чи в основних гравців переважить розуміння спільних довгострокових інтересів, чи сьогоднішні меркантильні цілі у черговий раз зруйнують шанси України на поступове виповзання із довготривалої кризи.
