Сьогодні Молдова опинилася у небезпечному вузлі протиріч. Вибори стають не лише питанням влади, а й тестом на здатність держави встояти перед реваншем і хаосом. Дехто вже згадує румунський сценарій — коли через кризу довіри довелося оголошувати нові вибори. Чи стане Кишинів наступним у цьому ланцюгу?
Майя Санду справді несе персональну відповідальність за повільні темпи трансформації. Її обережність, яка ще кілька років тому здавалася мудрістю, тепер штовхає до жорсткіших кроків. І суспільство має побачити в цьому не спробу зацементувати владу, а зусилля зберегти державу в умовах, коли поруч із українським кордоном чатує Придністров'я, а російські гроші живлять дестабілізацію.
Найгірший сценарій — якщо переможуть проросійські сили. Це означатиме зростання напруження, спокусу авторитарної відповіді та ризик втрати балансу між демократією і безпекою.
Оптимістичний варіант — демократична зміна, яка відкриє шлях до справжніх європейських стандартів і дасть шанс вирішити придністровське питання без компромісу з суверенітетом.
Західні партнери також мають винести урок. Сліпа підтримка будь-якого «проєвропейського» лідера — це ризик, що цінності стануть риторикою, а не практикою. Європейська інтеграція тримається не на деклараціях, а на сильних інституціях та готовності критикувати навіть союзників, якщо вони відходять від демократичних принципів.
Для України ситуація в Молдові — це не просто сусідський сюжет. Це питання безпеки південного кордону й цілісності східного флангу Європи. І саме тут видно: геополітичний вибір не може виправдовувати авторитарні методи.
Молдова сьогодні стоїть перед вибором: чи стане вона епіцентром дестабілізації, чи прикладом витримки. І цей вибір залежить не тільки від Санду, а й від суспільства, яке повинно вимагати — не гасел, а рішень.
