Чому крадій військового майна Тарас Задорожний втік у Польщу, а правоохоронці України цього вперто не помічають?
Коли українська влада прийшла до тями після першого шоку, викликаного перебуванням російських військ під Києвом, вона зрозуміла, що необхідно воювати. А воюють, насамперед, люди. Тому й одним з перших рішень було закрити кордони на виїзд для чоловіків.
Спочатку ніхто не заперечував. Але коли хвиля патріотичного піднесення пройшла, а війна стала рутиною, почали виникати питання. Бо виявилося, що кордони закриті не для всіх, найхитріші і найрозумніші втекли ще в перші дні. І йдеться зовсім не про рядових заробітчан, які тепер змушені сидіти напівголодні в рідній країні, бо виїхати вони не можуть, а вдома заробітків нема.
Тут все ясно, і людей, які вночі перепливають Тису, аби заробити для свої діток якусь копійчину, важко засуджувати. Хоча, коли я бачу бравурні репортажі нашого телебачення, де поліція чи СБУ з пафосом рапортує про чергову партію «ухилянтів„, яких затримали на кордоні і яким тепер загрожують немалі тюремні строки, стає гидко.
Ні, не тому, що хтось намагався втекти від війни і заробити грошей для своєї сім'ї. А тому, що я занадто багато знаю про тих, хто той кордон перетнув спокійно, заздалегідь вивізши в Європу накрадені в Україні капітали і свої сім'ї, і тепер, попиваючи коньяк у Варшаві, спостерігає за тим, як прикордонники відловлюють отаких от бідолах.
Мова йде про жителя Львова Тараса Задорожного, який втік до Польщі, не чекаючи, поки влада закриє кордони. І готувався до тої втечі заздалегідь – у Варшаві його давно чекала дружина, Оксана Винник, яка туди виїхала разом із капіталами, які сімейство Задорожних-Винник «напиляло» в Неньці.
І не треба думати, що йдеться про якихось олігархів. Ні, це звичайні собі представники середнього класу – Тарас Задорожний володіє двома фірмами середньої руки – ТОВ «Еконіколь» та ТОВ «Фірма гетьман». Перша – банкрут, друга – ще ні. Ну, годувалися ці фірми з держзамовлень, поставляючи миючі засоби для шкіл Тернопільської області, так що ж такого? Йдеться не про мільярди, як у випадку, приміром, з Суркісами чи Медведчуком.
Ну, звісно, допомагав тесть, депутат районної ради і власник низки підприємств у Франківську та Львові. Ну, тесть теж трохи «спиляв» на держзакупівлях і навіть фігурував у кримінальній справі по факту завищення цін на шпали для Укрзалізниці. Але ж знову – мова не про мільярди, вкрав там пару мільйонів гривень, у масштабах України – це ніщо.
Це все так, але справа в тому, що отаких от Тарасів Задорожних – тисячі. І начебто нічого такого, але який Задорожний не мріє стати Медведчуком і пиляти мільярди? Тим паче, що дані у нього для цього є. Принаймні – морально-етичні. Бо починав польський біженець Тарас Задорожний із банальної крадіжки землі у Міністерства оборони. Так, це знову були не мільйони і не сотні тисяч гектарів. Але було.
У 2011 році Тарас разом із батьками самовільно зайняли земельну ділянку військового містечка у Львові, де розпочали будівництво гаража. У 2013 році Квартирно-експлуатаційне відділення м. Львова подало позов проти Тараса та його батьків з вимогою звільнити ділянку та знести гараж. Однак у 2014 році суд відмовив у задоволенні позову через відсутність доказів про належність ділянки Міноборони.
Так, площа була невелика. Але у 2011 році Тарас Задорожній вже був доволі міцним бізнесменом, а його тесть взагалі заледь не олігархом місцевого масштабу. І купити дві сотки землі для гаража для нього не створювало жодних проблем. Однак – ні. Він вирішив ту землю віджати у армії. Бо – погано лежала.
Ну, добре. 2011 рік – це рік Яника, коли всі тягли все що бачили. Але останній суд по справі – 2014 рік. Коли гола і боса армія збирала гроші на труси і патрони по всій Україні. І вся Україна на ті патрони відривала у себе останнє. Львів'яни – одні з перших. Але Задорожний не дав на армію ні копійки. Навпаки – він видирав із рук голодної і розореної армії ласий шматок, який потрапив йому до рук. І видрав.
Звісно, у світі Задорожних такий вчинок – то доблесть. А шо такоє? Підібрав нічийне. Не я – так інший. Може, й так. Але, вочевидь, ця маленька перемога над армією тільки розпалила апетити сімейства Задорожних, чий представник Тарас Ігорович уже увійшов у смак легких грошей, які він «рубав» у компанії зі своїм тестем, депутатом Рогатинськоїрайонної ради, Михайлом Винником.
Бо далі було шахрайство з податками, «мутіво» з держзамовленнями і, як вінець творіння, — організація на виведені з України гроші фірми у Великобританії. На які вже гроші Тарас Задорожний організував компанію з візуалізації нерухомості VisEngine, яка вказує адресоюреєстрації Лондон, — на вкрадені у Міноборони чи вкрадені у відділу освіти Тернопільської обласної ради – невідомо.
Але факт залишається фактом – людина, яка крала у армії і у дітей, на початку повномасштабного вторгнення перетнула україно-польський кордон на автомобілі LandRover BC6598MX і помахала ручкою всім українським заробітчанам і тим, хто залишився захищати Неньку.
І вже більше року сидить собі у Варшаві, під теплим боком у дружини, також громадянки України, і керує своїм міжнародним бізнесом. І ніхто його не чіпає, і ніхто ним не цікавиться – ні вкраденою у Міноборони землею, ні несплаченими податками, ні завищеними цінами на поставки для Укрзалізниці і шкіл. Все у нього нормально.
І от на цьому фоні у мене, наприклад, виникає питання. Чому Тарас Задорожній на вкрадені у армії гроші жирує у Варшаві, а я змушений сидіти в Україні, як у тюрмі, не маючи змоги виїхати за її кордон, щоб заробити грошей для своєї сім'ї? Чим я гірший від Задорожного? Тим, що не крав у держави?
Чи чому тоді жоден правоохоронний орган України, який пачками шиє справи її захисникам, не цікавиться персоною Тараса Ігоревича Задорожного? В чому причина? Чи мені теж треба щось украсти у Міноборони і тоді мене випустять із України?
