Щороку, після тимчасової втрати Україною Криму, розгортається дискусія про те, що Крим можна було втримати в українській орбіті. Навіть тепер, коли повномасштабна агресія ерефії , здавалося б, затінила тему Криму. Особливо, з кола виборців Зеленського, судження про можливості утримання Криму набувають якогось пропагандивного характеру, з навішуванням ярликів як не на Турчинова, то а Порошенка. Насправді ж мало хто уявляє, окрім українських активістів , та кримських татар, як підступно і системно працювала не стільки пропаганда ерефії, скільки системний підкуп різних страт кримського соціуму. Але найбільшою помилкою була зміна системи комплектування військ. Замість екстериторіальної, яка існувала з моменту проголошення Незалежності, здається , що саме за президенства Ющенка, перейшли до територіального принципу кадрового наповнення військ, і в Криму ледь не три чверті контрактників у військах налічували місцеві. Першою жертвою агресії врешті став топографіст , прапорщик Кокурін. Уродженець Симферополя. Але війська , сформовані переважно з жителів Криму, так і залишалися дещо не загальноукраїнськими. Згодом виявиться реальна кадрова катастрофа, коли три чверті військовослужбовці як ЗСУ, так і СБУ зрадила військовій присязі. Розтління військових колективів відбувалося не один рік, і врешті,зрозуміло, що без політичного прикриття з Києва цього б не трапилося. Виглядає так , що останнім аргументом для нагнітання антиукраїнської істерії стала зупинка, десь в районі Жашкова на трасі Одеса –Київ, автобусів із кримським активістами, які їхали на підтримку Янукович. Майданівці Черкащини завернули ці автобуси назад до Криму, але в самому Криму російськкі медіа почали розганяти істерику , що цих людей як не попалили , о повбивали. Словом населення було настільки розкочегарене, що його легко було брати голими руками і вести на блокування українських військових частин. Потім ми пригадуємо, як здається біля селища Перевального була заблокована рота десантників із Дніпра, котра була там на навчаннях. Як були блоковані гарнізони, в котрих почасти не було навіть автоматів, не було пального, не було боєкомплекту.
Тільки вся ця зрада робилася не в одну мить, а по суті з перших днів приходу до влади Януковича. Фактично, військовим, про яких багато говорять, як про фактор , який міг вирішити долю Криму, жодного шансу не лишили, адже за спиною Януковича була ціла російська кадрова команда, яка через голову Януковича , доки той стрибав по пеньках і сибаритсвував з молодою блондинкою, працювала прямо з кремлівським кабінетами. Війська в сценаріях Майдану, на відміну від Альфи СБУ не задіювали, боялися , що військові стануть плечем до плеча з народом. Тому їх в період Революції гідності доводили до повної небоєздатності. А з обранням головою Верховної Ради, і виконуючим обов'язків президента Олександра Турчинова, поступове опанування ситуацією почалося, але державна машина була недієздатна, по суті аж до обрання президентом Петра Порошенка, оскільки багатьом силовикам був е дуже зрозумілий їхній статус в умовах відсутності обраного президента. Тому баєчки про те, що Крим можна було б втримати в українській орбіті мусолять або інфантильні виборці Зееленського, або ненависники Порошенка, які поняття зеленого не мають про механіку вчинення владних функцій .
