Пишу ці нотатки під враженням статті Євгена Булавки «Посаду Гетьмана – у Конституцію». Ні, полеміки не буде. Цілковито погоджуюся із заголовком. Бо вже кілька років розмірковую над тим, як було би добре конституційно закріпити в Україні гетьманат. Правда, не тільки через необхідність Гетьмана, а й через непотрібність посади Президента.

Почнемо з того, що інститут президентства – це компроміс між монархією і демократією. Відтак, демократія тут за визначенням є неповною. Часом навіть перетворюється на маскхалат авторитарного режиму. Не дарма на акціях протесту в Москві скандують «Долой царя!»

Наступне. В Україні на практиці встановилася система влади, де центром прийняття рішень є президент. І він легко стає тим інструментом, яким той чи інший олігархічний клан намагається управляти державою. А ще керівник президентської адміністрації (назвіть її хоч секретаріатом, хоч офісом) автоматично стає більш впливовою політичною фігурою, ніж прем'єр-міністр чи спікер парламенту. І якщо Конституція декларує інші вимоги – тим гірше для конституції.

Далі йде національна ментальність. Бо ж маємо давні демократичні традиції, що зародилися ще у Запорізькій Січі. Звідси парадокс. За соціологією українці прагнуть «сильної руки», а підсвідомо не сприймають отого компромісу з присмаком монархії. Як наслідок – вкрай критично ставляться до кожного президента і після перших розчарувань вже готові його замінити.

І нарешті – практика держав з найвищим рівнем життя. Скажімо, на самітах G-7 аж п'ять країн представлені очільниками урядів, а не президентами. Особливо показовою є система організації влади у Великій Британії. Королева Єлизавета ІІ перебуває на троні 69 років, кандидатуру прем'єр-міністра визначає керівний орган найбільш популярної політичної партії. Та чи наважиться хтось сказати, що там у них погано живеться і немає демократії? Втім, до Британської Співдружності потрапити ще складніше, ніж до ЄС.

Але чи є така потреба? Адже маємо свою, давню традицію гетьманату. Цю посаду й пропонується повернути, замінивши президентську. Гетьман України за цим проектом не буде лише церемоніальною фігурою. Більше того, очолюватиме свою вертикаль.

Ось яким бачиться механізм виборів. Застосувати принцип прямої демократії у сучасних умовах не вдасться. Це не Січ, де скликали на раду кілька десятків тисяч козаків. Процес доведеться здійснювати у два етапи. Принципова особливість – поіменне голосування замість закритого. Кожен повинен нести моральну відповідальність за свій вибір.

На першому етапі від кожних двох-трьох тисяч мешканців конкретної території обирають одного виборного. Це може бути у межах нинішніх великих виборчих дільниць чи кількох малих. За кандидатів громадянин голосує зі свого виборчого акаунта через Інтернет або заповнивши іменний бюлетень безпосередньо на виборчій дільниці. Результати оприлюднюються персоніфіковано – з переліком осіб, які проголосували за кожного кандидата. Тоді фальсифікація неможлива, бо якщо чийсь голос зараховано неправильно, це можна оскаржити.

Таким чином в Україні буде обрано приблизно 20.000 виборних, що дає можливість проведення Загальної Ради. Однак участю у ній функція виборного не обмежується. Він стає посадовою особою, яка на території свого обрання контролює діяльність органів виконавчої влади і окремих чиновників щодо захисту інтересів та прав громадян. Такий собі місцевий омбудсмен, покликаний боротися за справедливість і проти зловживань. Нарешті наші краяни перестануть нарікати, що нема кому поскаржитися. А процедура відкликання виборних, що не виправдали довіри, стає доволі простою.

Кандидати на посаду Гетьмана повинні відповідати певним вимогам. Принциповими є факт народження в Україні й достатній життєвий досвід (наприклад, в Італії не буває президентів, що не досягли 50-річного віку). Обиратимуть Гетьмана поіменним голосуванням на Загальній Раді. Вона ж вправі, при необхідності, позбавити його повноважень.

Гетьман є загальнонаціональним арбітром і ґарантом Конституції. З передбачених законом приводів видає універсали, якими затверджує створення і розпад парламентської коаліції, вносить у парламент кандидатуру прем'єр-міністра, ініціює відставку уряду й позачергові парламентські вибори, здійснює нагородження державними відзнаками, санкціонує поправки до Конституції. А також має право законодавчої ініціативи і приймає вірчі грамоти в іноземних послів,

Загальна Рада також обирає Генеральну старшину. До її складу входять авторитетні особи, які контролюють діяльність керівництва уряду, галузевих міністерств, органів правопорядку та судочинства. Фактично це буде тіньовий уряд.

За давньою традицією Гетьман скликає загальну Раду тричі на рік (після Різдва, Великодня і Покрови), а при потребі – позачергово.

У межах окремих територіально-адміністративних одиниць виборні формують місцеву старшину на чолі з полковниками в областях, сотниками у районах та отаманами у містах та територіальних громадах. Полковники разом з Генеральною старшиною становитимуть Генеральну Раду, яка скликатиметься частіше і матиме право ветувати закони, прийняті парламентом. Генеральна Рада таким чином стає аналогом сенату.

А керуватиме країною прем'єр-міністр на чолі уряду, сформованого парламентською коаліцією. Принагідно добре б прибрати із назви нашого законодавчого органу радянський рудимент «Верховна Рада» й вдосконалити форму виборів. Але це вже окрема тема.

У цих нотатках окреслено лише загальну схему. Вона може здатися екзотичною, не один кидатиме звинувачення у шароварщині. Але будьте певні, коли запровадимо гетьманат, то дуже скоро усе стане звичним. Тим паче, що його не привнесено ззовні. як інститут президентства. Врешті, згадаймо. Ще тридцять років тому Україна була парламентською республікою, а екзотичною здавалася посада президента.

Володимир Синєокий.