Вдячний Віталію Ломаковичу та Growford Institute за обговорення в Україні поглядів Едеіра Тернера, вченого і практика-фінансиста з Великої Британії. Український переклад його книги «Між боргом і дияволом: гроші, кредит і реформування глобальних фінансів» за ступенем концентрованості смислів та інструментів антикризового управління економікою став справжнім просвітницьким проривом для експертного середовища. Після цього ані НБУ, ані Мінфін, пояснюючи, що, мовляв, грошей немає, не можуть посилатися на міжнародний досвід.
Без перебільшення, вважаю це переломом у битві між неолібералами та індустріалістами в Україні. Адже підхід Тернера до інтерпретації антикризового потенціалу монетарної, фіскальної та боргової політики, якщо буде застосований українськими експертами по відношенню до українських реалій, допоможуть уряду усвідомити наявність фінансових можливостей для розвитку. Ми почули під час презентації, що міністр фінансів Марченко це розуміє. Добре, пане міністре!
Пан Марченко повідомив, що є брак фінансування для розвитку, але не тому, що його немає в принципі, бюджетний дефіцит цього року був достатнім для того, щоб профінансувати недозібране у вигляді податків, і для фінансування подолання наслідків пандемії. Але надзвичайні можливості для становлення нової промисловості, які раптом виникли (МВФ вперше ПОРЕКОМЕНДУВАВ Україні скористатися інструментом додаткового фінансування економіки за рахунок збільшеного дефіциту!) ще не були використані через недостатнє усвідомлення міністерством фінансів реальності використання інструментів, через які кошти потрібно заливати в економіку.
Тому моє запитання до пана Тернера було про інституції і інститути. Але не про інституції як закони, не про антикорупційні інститути, і не про інститути регулювання – про це говориться багато, і робиться багато. Питав я про інститути розподілу фінансів, у форматі, наприклад, банку розвитку або фондів для спрямування грошей. Адже зараз Європа має довгостроковий план фінансування для подолання наслідків кризи у вигляді так званих «гелікоптерних грошей».
Україна ж не зможе ні частиною європейських грошей, ні згенерувати свої, скориставшись таким підходом, якщо не матиме створених відповідних інститутів для фінансування, в тому числі і фінансування «зеленого переходу„ – екологічних проєктів для зниження викидів СО2 на 50%. Я згадав у коментарі, що пан Тернер розповів, що Британія має енергетичний потенціал по виробленню альтернативної енергії потужністю 40 ГВт на узбережжях. Україна має потенціал 16 ГВт вітрової енергії на суходолі. Але, почавши виробляти зелену енергію, Україна не зможе використати можливості європейського фінансування виробництва нових генераторів та іншої продукції для зеленої енергетики – для нас це стане черговим провалом економічної політики.
Відповідь пана Тернера була наступною:
«Я переконаний, що питання про банки розвитку надзвичайно важливе і цікаве. Адже, якщо звернутися до базової теорії стосовно створення номінального попиту, який можна скерувати на споживання та на спекуляції з нерухомістю, чи як протилежна дія – на промисловий розвиток, цей номінальний попит може народжуватися з низки різних джерел. Наприклад, від приватних банків, які створюють кредити і гроші. Але ми добре знаємо з досвіду, – каже Тернер, – що приватні банки, якщо за ними не наглядати, мають природну схильність вкладати більшість цих коштів у будівництво нерухомості, або спекуляції з нею. Тож, маєте подумати в Україні, чи варто у своєму розвитку спиратися на кредити, створені приватними банками.
Ще один спосіб для уряду генерувати новий попит – це забезпечувати фінансування державних проектів за рахунок дефіциту бюджету та залучати паралельно прямі інвестиції. За певних умов – як це було в розвинутих країнах (якщо інфляція та процентні ставки дуже низькі), розвиток може бути підтриманий центральним банком шляхом кількісного пом'якшення та монетарного фінансування. Але в цьому і мінус: якщо немає дисципліни, все це призведе до гіперінфляції. Тому, власне, моя книга і називається „Між боргом і дияволом“. Між мінусами приватного боргу(кредиту), який намагаються направляти на спекуляції з нерухомістю. І „дияволом“ державних фінансів – в даному випадку – це посилання на Мефістофеля з „Фауста“ Гете, який підбурює імператора надрукувати так багато грошей, що починається гіперінфляція. Тому я і книгу так назвав. Це вади грошей, створених виключно приватними банками та та вади грошей, створених державою. Між цими двома крайнощами, банки розвитку – це дуже цікава альтернатива. Якщо банки розвитку працюють – ви створюєте щось, що знаходиться на певній відстані від уряду та політичного процесу, і таким чином можете стримувати або обмежити небезпеку надмірного створення грошей, адже ця структура може створити саме стільки грошей, скільки дозволяє її капітал. Вона дисциплінована. Але ви також можете їй сказати: „Ваші повноваження – давати гроші в борг лише на промисловий розвиток. Сказати банку розвитку: не можна йти і роздавати гроші на приватні іпотеки чи будівництво нерухомості, чи на спекуляції з нерухомістю, чи ще на щось“. Така базова теорія банків розвитку. І на мою думку, вони – дуже важливі інституції. Ми у Великій Британії якраз збираємося заснувати новий національний інвестиційний банк, який зосередиться на інвестиціях в екологічні проекти для того, щоб сприяти розвитку такого інвестування в Британії. Важливу роль у проєкті відіграють Європейський інвестиційний банк та ЄБРР. Тож, я думаю, можливо, в ситуації з Україною, аби знайти оптимальний шлях між небезпеками чисто приватного боргу та небезпеками того, що в разі неправильних дій буде порушено бюджетну дисципліну, було б слушно скористатися використанням національного банку розвитку з прозорим мандатом і прозорими інституційними правилами».
Переглянути відео:
