Нещодавно міністр закордонних справ Угорщини заявив, що Угорщина не дозволить постачання озброєння для України через свою територію, а також, влада цієї країни має намір продовжувати купувати нафту й газ у РФ. Ця позиція виглядає як зрада союзників по НАТО і є нерозумною з огляду на майбутні стосунки з Україною. Але дивного у цьому нема нічого.

Угорці (мадяри, венгерці) – народ, що відноситься до фіно-угорської групи. А отже повинні мати звичайну серед фіномовного населення від Скандинавії до Сибіру (і навіть Кореї і Японії) «фінську» Y-гаплогрупу N. Власне угорці повинні бути в «лідерах» серед європейських народів, після фінів (58%), за наявністю цієї гаплогрупи. Та логіка поступається перед даними генетиків: литовці (42%), латвійці (38%), естонці (34%), росіяни (23%; на півночі Росії до 42%), чехи і українці (по 6%), поляки (5%), словки (4%) і ще менше у шведів, норвежців, данців, сербів, хорватів і білорусів. У решти народів Європи ця гаплогрупа практично відсутня.

А де ж у цьому списку угорці?, запитає допитливий читач. А ніде!, відповідають генетики. В угорців є по 30-25% «кельтської», «трипільської», «іранської» гаплогруп, ще 2% «сибірської» (селькупи мають 65%), а решта (приблизно 15%) – це гаплогрупи арабів-бедуїнів і берберів (надзвичайно круто для нації, що виводить своє походження з північно-східної Європи). А ось, власне, з «фінською» Y-гаплогрупою N в угорців неувязочка – повний 0 (НУЛЬ)%!

Допитливий читач розуміє що генетика до «зради» стосунку не має (то цікавинка для загального розвитку), а тому перейдемо до історії.

Угорці (мадяри) прийшли у басейн Середнього Дунаю і Тиси наприкінці 9 століття. Перед тим вони разом з хозарами мешкали у землі Леведії (Кубань, Дон, Дніпро) звідки були вигнані печенігами за Дніпро до Етелькьозу (Межиріччя). Імператор Костянтин окреслив Етелькьоз від Дніпра і Бугу до Дністра, Пруту і Сирету. Він же, маючи товаришем князя-арпадида, називав мадяр турками. Згодом печеніги витіснили угорців на північ, до витоків Дністра і на Полісся та Волинь. Ось що пише перський твір під назвою «Межі світу» про цей період існування угорців: «країна маджарів уся дерева й болота, і ґрунт вогкий. Вони завжди перемагають саклабів і постійно накладають на них данину і поводяться з ними як зі своїми рабами. Маджари вогнехвальці і чинять наскоки на саклабів (слов'ян) і русь і забирають звідти полон. Вони беруть їх до Візантії на продаж».

За Карпати угорці переселилися прагнучи вивільнитися з-під панування хозар і уникнути тиску печенігів. На час приходу в Паннонію вони являли собою конгломерат частин 108 кланів (родів), об'єднаних у 7 племен; до них долучилися 3 тюркських племені кабарів, повсталих проти хозарів. Ось як відбувалося «переселення» у Велику Моравію засвідчене хроністом монастиря Фульда: «Авари, які звуться мадяри, перепливли через Дунай і вчинили звірячі жорстокості. Вбивали чоловіків, старих жінок, дівчат хапали як здобич і залишили цілу Паннонію пустою».

У Хозарській державі, повноправною складовою якої була конфедерація мадярів, вони жили з данини осілих сусідів. Знайомою справою вони зайнялися і на новому місці. 60 років постійних грабунків, людоловства, різанини і підлих зрад союзників по всій Європі. Активний період мародерства припинився 955 року після поразки на Лехфельді. Франки, шваби, баварці і чехи у досить доступній формі прищепили пройдисвітам основи лицарської етики – частині мадярів довелося вернутися на Волинь під захист печенігів. Саме гіркота цієї поразки породила зловтішне просторіччя «кіндрашка вхопила» (перемога союзників була отримана завдяки Конраду Лотаринзькому).

Тепер щодо «дурості».

Упродовж ста років перебування на території сучасної України частина угорців перейшла до осілого способу життя. Важливою обставиною є також те, що збережений пізньоримський пласт топонімії Поділля свідчить про те, що за мадярів місцеве осіле населення принаймні частково залишилося на своїх місцях. Тож не могла не працювати природна схема «загарбник – сусід – родич».  Про осілість угорців в Україні свідчать десятки угорських топонімічних основ: Барат-, Сабадаш-, Сегед-, Керест-, Карачун-, Матяш-, Андруш-. Трапляються основи типово мадярської морфемної структури: Овлаші, Овруч, Оргощ, Урсалове, Авратин. На Поліссі існують Олишва і Яжберень – повні двійники сіл в Угорщині Olaszfa (волоське село) і Jaszbereni (підкорені яси). У разі повного відходу угорців з населених пунктів їх назви не збереглися б.

Збереглася згадка про мадярів і у прізвищах українців: Сабадаш (розперезаний, вільний), Сегеда (помічник, слуга, зброєносець) …  А також у запозиченні з угорської до української слів: чота, чатувати, гайдук, кучма (шапка-вушанка), ґазда, гуляш ...

Були напрочуд продуктивні і проникнення з української мови до угорської мови. Переселенці до Паннонії забрали сотні слів давньоукраїнської мови. Для нашої ситуації є цікавим слово "bolond", що означає «дурінь». Мовознавці виводять походження цього угорського слова від давньоукраїнського слова «блуд», яке, згідно «Словника української мови» в 11 томах, має у сучасній українській мові два значення: статева розпуста і неправильна, помилкова дія, думка, помилкове твердження; помилка; блукання. Тож предкам нинішніх угорців так часто доводилося чути стосовно себе це слово, що вони забрали його з собою.

Минуло понад тисяча років і практика зради та дурості повернулася. Чи буде НАТО і Україна лікувати цей атавізм у стилі Конрада Лотаринзького – це навряд – зараз інша цивілізація. Але покарання має бути. Принаймні з боку України.