Детальніше з проблемою і рівнем напруги допитливий читач може переглянути на Апостроф TV, а я коротко: блогерка Олена Мандзюк сказала, що її діти можуть побити за російську мову, депутат Олексій Гончаренко ініціював відкриття кримінальної справи на Олену Мандзюк, а письменниця Лариса Ніцой підтримала Олену Мандзюк заявою, що її онука стане поруч з дітьми Олени Мандзюк і виховувати дітей потрібно так, щоб вони могли начистили писок змосковщеним дітям.

Але спочатку коротко про автора – це один із декількох диваків, які в судах України відстоювали своє право на українську мову в Україні.

Підкреслюю: не захищали мову, а захищали право на мову. Це дуже велика різниця. Адже мова шумерів зберіглася, а от носії цієї мови зникли чотири тисячі років тому. Тож українська мова збережеться навіть у статусі «мертвої» мови на паперових та електронних носіях (для надійності можна ще і закарбувати на глиняних табличках як у шумерів), але українцям необхідно уникнути долі шумерів. Для цього потрібно захистити їх право на українську мову. І міжнародне законодавство таке право передбачило.

Це «Рамкова конвенція про захист національних меншин». Саме так – конвенція про захист національних меншин обмежує застосування мови рускої національної меншини. Адже частина 2 статті 10 передбачає, що нацмени можуть спілкуватися МІЖ СОБОЮ СВОЄЮ МОВОЮ у разі дозволу. Дозвіл є? Нема. Чому щебечемо? Навіть якщо ти дитина.

У цій Рамковій конвенції є ще багато проукраїнських норм, але біда: там ідеться про захист мовних прав, а у нас на це табу. Про це мовчать і Ніцой і Гончаренко. А знають. Адже пані Лариса свого часу на моє зауваження щодо ігнорування цього закону поставила смайлик. А пан Гончаренко читав мій текст «Алєксєй Гончарєнко, мова – не шашечки». А от якби обоє стояли на позиціях захисту мовних прав то і не було б скандалу, а була б спільна плідна робота. Велика і важка робота. Ні пані Ніцой, ні пан Гончаренко не бояться важкої роботи. Вони постійно важко працюють для майбутнього України хоча і мають дещо відмінні погляди на функціонування мов в Україні. І чи не єдине, що їх об'єднує – це нехтування теми мовних прав українців. Чому розумні і віддані Україні люди мовчать про права? Може тому, що не хочуть щоб українці мали гідність? Адже гідність, достоїнство – це зовнішній прояв усвідомлення своїх прав (з огляду на це визначення діти Мандзюк мають гідність бо готові зовнішньо проявляти своє право чути від інших милих діток виключно українську мову). Лише завойовник і наволоч зацікавлені у відсутності гідності у підкорених. Але ж пані Ніцой і пан Гончаренко не є такими, але нехтують темою мовних прав українців. Тоді чому?

Для пані Олени Мандзюк, з огляду існування кримінальної справи, «Рамкова конвенція про захист національних меншин» теж буде в нагоді. Це не лише стаття 10. Є ще статті 20 і 21. Ось цитата: «будь-яка особа, що належить до  національної  меншини,  поважає  національне  законодавство та права інших осіб,  зокрема тих,  що складають більшість  населення або належать до інших національних меншин». Якщо держава не карає за порушення цієї норми то чому це не можуть робити громадяни? У тому числі і маленькі громадяни?

Тож, пані Ніцой і пане Гончаренко, спільними зусиллями реалізуйте норми «Рамкової конвенції про захист національних меншин». І буде в Україні мир, дружба і гідність.

Зе енд.