У даному дописі мова піде не лише про прізвище Богайчук (1162 носія прізвища станом на 2013 рік згідно даних сайту ridni.org), але і Богач (2783), Богачук (2194), Богачова (1608), Богаченко (1314), Богачов (1244), Богатчук (429), Богай (140), Буга (2666), Бугай (5727), Бугайчук (2542), Бугайов (2338), Бугайченко (346), Бугаєнко (3300),  Богар (1164), Багачук (111). Згаданий сайт дає і свій варіант походження прізвища Богайчук і думаю, що допитливому читачу буде цікаво порівняти ці дві розвідки.

Але почнемо з базових речей. В одній із книг мовознавця, доктора філологічних наук, професора, завідувача Лінгвістичного музею при КНУ ім. Т. Шевченка Костянтина Миколайовича Тищенка є такий текст: «Отже, сусіди – спочатку італіки, балти, фіни; потім – кавказці, балканці, іранці, кельти; згодом – греки, римляни, ґерманці, монголи, тюрки. Вони нікуди не поділися. Вони перейшли на нашу мову і залишилися поміж нас. З сусідів вони стали родичами. Дивовижним і неповторним результатом етномовних обмінів саме з цими етнічними групами – не з іншими – і є значна частина сучасного українського словника і топонімії України. Сполучити саме цей словник саме з цією топонімією міг упродовж віків тільки один народ. І хоча назва його змінювалася не раз, — це все ті самі наддніпрянці й наддністерці, предки яких були місцеві групи слов'янських індоєвропейців – весь час тутешніх людей». Цю розлогу цитату можна подати як напрочуд просту і коректну схему етногенезу будь-якої нації: прибулець (завойовник) – сусід – родич. Доказами правильності цієї схеми є факт мозаїчного заселення тих чи інших територій, що підтверджується третиною збережених іншомовних топонімів України (схожа картина, наприклад, у Франції) та сумішшю гаплогруп притаманній тій чи іншій нації.

Мій особистий інтерес до походження прізвища виник коли я виявив, що у різних паперах 20-х – 30-х років минулого століття мої рідні писалися «Богачук». А у військовому квитку діда з датою 1940 уже записано «Богайчук». Те саме відбулося і з записами у документах батька і тітки. Тож стало цікаво: як все-таки Богайчук чи Богачук? Допомогли надіслані родичом знімки сторінок з церковних книг 19-го століття – Богайчук. Але що це прізвище означає? Після однієї з лекцій у Лінгвістичному музеї Костянтин Миколайович сказав, що моє прізвище походить від половецького слова «boga – бик», засвідченого у словнику половецької (куманської) мови «Codeх Cumanikus» 1303 року. Згодом це було підтверджено на 707 сторінці книги «42 епохи українських мовних контактів». Тоді для мене такої інформації було достатньо, а зараз, коли появився інтерес, то не стало Костянтина Миколайовича.

Тож здійснимо розбір прізвища Богайчук виходячи з тюркського походження цього прізвища. І почнемо з кінця, а по-науковому із суфікса. То що ж таке -чук?

«Древнетюркский словарь» (далі – ДТС) у вказівнику граматичних форм 7 – 13 століть на сторінках 650 і 651 позначає +čuq і +čük як форму зменшуваності і наводить приклад зі словами baga – жаба і bagačuq – жабеня. Тож володарі прізвища Багачук мають вибір: вважати себе жабенятами або жертвами зросійщення (у випадку добровільного зросійщення різниці між першим і другим варіантом нема). А ми відмітимо, що Богайчук – це зменшене від Богай і будемо шукати слово «богай».

Оскільки суфікс у прізвищі Богайчук має однозначно тюркське походження то і основу (корінь) продовжуємо шукати у ДТС. Тим більше, що різноманітні авторитетні джерела виводять українське слово «бугай» з тюркських мов. Але ж моє прізвище не Бугайчук, а Богайчук. ДТС на сторінці 112 має слово "boqa", але відсилає до слова «buqa – бык-производитель», що є відповідником українському «бугай – некастрований, племінний бик» (СУМ). У сучасних тюркських мовах зустрічаються обидва варіанти. Так, наприклад, у турецькій «бик» – це "boğa", а в узбецькій – "buqa". Хоча, як свідчить "Codeks Cumanikus", українці мали б від половців запозичити виключно варіант "boga", не слід забувати, що до половців на території України жили частково тюркомовні печеніги зі столицею в Кагарлику, які у своїй більшості були поглинуті половцями і могли залишити варіант «буга». Та більш вірогідним є явище заміни «о» на «у» притаманне більшості говорів української мови під назвою «укання». Це заміна «о» на «у» внаслідок нерозрізнення в ненаголошеній позиції. Прикладом є не лише незвичні широкому загалу, наприклад: гулува чи нуга, але і загальновідомі, наприклад: яблуко, журавель чи будяк. Під дію укання попав і наш бога.

Залишилося визначити, що таке у прізвищі Богайчук -й-. Це типовий суфікс українських прізвищ -ай (Нечай, Грицай, Гайдай …) до якого згодом додався (так буває) ще один суфікс -чук.

Отже, прізвища Буга, Богачук\Бугачук, Богай\Бугай, Богайчук\Бугайчук,  Бугайов, Бугайченко, Бугаєнко, Богач, Богачова, Богаченко і Богатчук походять з одного значення в половецькій мові і сформовані в середовищі, яке пам'ятало половецьке минуле. Як довго пам'ятало? Думаю, що довго. А можливо хтось і досі пам'ятає. У цей список включено прізвище Богатчук бо на стор. 112 ДТС є слово "BOQAT-" з відсилкою до слова "BUQAT-" на стор. 125 у значенні «ставати биком» — імовірно це слово відноситься до теляти, що уже стає биком (перехідного віку). А прізвища Богач, Богачова і Богаченко долучилися до цього списку через наявність в українській мові суфікса -ач. Прізвище Богар – це наслідок дії досить поширеного суфіксу -ар (скотар, вівчар).

У декількох сучасних тюркських мовах є слово «бузав – теля». Пригадую, у дитинстві мати іноді мене називала «бузай». В українській мові є слово «бузівок» і ще декілька подібних слів на позначення теляти того чи іншого віку з початковим складом «бу-», але я не відшукав слова «бузай». Звідки мати знала, що «Богайчук» — це по суті бичок, теля, малий (меньший) бугай? Це знання вона принесла з Казанки чи отримала у сім'ї Богайчуків? У будь-якому варіанті це свідчить про наявність пам'яті про половецьке минуле.

І декілька слів про «Codeх Cumanikus». Це створений місіонерами текст, який складається з трьохмовного словника (італійсько-латинською, перською і куманською) та збірника релігійних текстів і фольклорних матеріалів перекладених латиною та східним діалектом середньоверхньонімецької мови. Саме у ньому італійські ченці-бернардинці понад 700 років тому (на 200 років раніше М. Бєльського) залишили письмову згадку про козаків. І перекладається «козак» як «вартовий, нічна варта». Це залишає схему «казак – вільна людина» казахам, яким рускі нав'язали «х» замість рідного «к» щоб не плутати з російськими казакамі.

Зе енд

П.с. Наступний текст про назву річки Гуйва.