У місті Андрушівка Бердичівського району є вулиця Вобяна, а згодом виявилося, що є ще й провулок Вобяна. Довгий час я вважав, що це щось на зразок " вулиця скобяна". Аж одного разу, проходячи через меморіал загиблим в російсько-українській війні, звернув увагу на меморіальну дошку на стіні будинку поруч з меморіалом. "Вулиця імені Вобяна Підполковник Вобян Санасар Ервандович, депутат Верховної Ради СРСР, начальник політвідділу 44-ої гвардійської танкової бригади, загинув у 1943 році при визволенні м. Андрушівки.". Стоп – думаю – підполковник, загинув при визволенні Андрушівки – пам'ять про таку людину варто вшанувати. Депутат вр сересер – це уже питання, адже в сталінські часи бути порядною людиною і депутатом – це маловірогідне суміщення. А от щодо "начальник політвідділу бригади" то наявність такої вулиці є порушенням відразу двох законів – "про декомунізацію" і "про деколонізацію".
Особливо не заморочуючись і посилаючись лише на частину належних статей закону "про деколонізацію" я подав на ім'я голови міської ради пані Білецької Галини Іванівни звернення з проханням видати розпорядження яким перейменувати вулицю Вобяна на вулицю Українських Героїв і демонтувати меморіальну дошку. Відповідь (за підписом секретаря ради Прокопенко) дещо збентежила. На підставі інформації з Українського інституту національної пам'яті мені було повідомлено, що "не підлягає обов'язковому перейменуванню вулиця та провулок Вобяна".
Чию пам'ять береже Український інститут національної пом'яті буде інший не дуже компліментарний текст. Я ж вирішив скористатися наданим законом правом вирішити цю проблему керівнику ОВА і звернувся до пана Бунечка Віталія Івановича. За підписом начальника управління культури та туризму пана Анатолія Душка прийшло роз'яснення, що норма зобов'язального характеру для голів ОДА закінчилася і слід звертатися до місцевого самоврядування. Слушна порада. Звернуся. От лише маленький осад залишився – невже закінчення норми зобов'язального характеру є настільки важливою обставиною, що унеможливлює незобов'язувальне прийняття розпорядження щодо перейменування вулиці. Або зробити банальний дзвінок до Андрушівки з проханням проявити ініціативу. Прикро і за Віталія Івановича і за героїв.
Допитливий читач може самостійно в інтернеті дізнатися хто такі військові комісари і за яких обставин вони стали начальниками політвідділів військових частин. Я ж дам коротку інформацію пов'язану з цими персонами з інших дотичних, але красномовних, джерел що таке начальник політвідділу у війську у часи Другої світової. Перепрошую за поширення мови оригіналу.
Почнемо з "Временный полевой устав РККА 1936 года (ПУ 36)". Цитую: "96. Политические органы и политические работники должны принимать все меры против шпионажа; воспитывать в личном составе постоянную бдительность, умение соблюдать строжайшую военную тайну, распознавать агентов противника и бороться с распространение ложных слухов и паники". Кінець цитати.
Це свідчить про виконання політичними органами в армії функцій органів державної безпеки і пояснює чому комісара\начальника політвідділу також мали звання офіцерів державної безпеки. Але це "квіточки".
Цитую "Постановление ГКО СССР "О преобразовании органов 3-го Управления в Особые Отделы" від 17.07.1941:
"2. Подчинить Управление Особых Отделов и Особые Отделы Народному Комиссариату Внутренних Дел, а уполномоченного Особотдела в полку и Особотдел в дивизии одновременно подчинить соответственно комиссару полка и комиссару дивизии.
- Главной задачей Особых Отделов на период войны считать решительную борьбу с шпионажем и предательством в частях Красной Армии и ликвидацию дезертирства в непосредственно прифронтовой полосе.
- Дать Особым Отделам право ареста дезертиров, а в необходимых случаях и расстрела их на месте.
- Обязать НКВД дать в распоряжение Особых Отделов необходимые вооруженные отряды из войск НКВД". Кінець цитати.
Тож начальник політвідділу\комісар не лише мав звання офіцера держбезпеки, але і керував "уполномочєнним особотдєла НКВД".
Наступна цитата з "Приказ Народного Комиссара Обороны Союза СССР № 227. 28 июля 1942 года". Цитата:
2. Военным советам армий и прежде всего командующим армиями:
а) безусловно снимать с постов командиров и комиссаров корпусов и дивизий, допустивших самовольный отход войск с занимаемых позиций без приказа командования армии, и направлять их в военный совет фронта для предания военному суду;
б) сформировать в пределах армии 3 — 5 хорошо вооружённых заградительных отряда (до 200 человек в каждом), поставить их в непосредственном тылу неустойчивых дивизий и обязать их в случае паники и беспорядочного отхода частей дивизии расстреливать на месте паникёров и трусов и тем помочь честным бойцам дивизий выполнить свой долг перед Родиной;
в) сформировать в пределах армии от пяти до десяти (смотря по обстановке) штрафных рот (от 150 до 200 человек в каждой), куда направлять рядовых бойцов и младших командиров, провинившихся в нарушении дисциплины по трусости или неустойчивости, и поставить их на трудные участки армии, чтобы дать им возможность искупить кровью свои преступления перед Родиной.
3. Командирам и комиссарам корпусов и дивизий:
а) безусловно снимать с постов командиров и комиссаров полков и батальонов, допустивших самовольный отход частей без приказа командира корпуса или дивизии, отбирать у них ордена и медали и направлять их в военные советы фронта[1] для предания военному суду;
б) оказывать всяческую помощь и поддержку заградительным отрядам армии в деле укрепления порядка и дисциплины в частях". Кінець цитати.
Це до того, що начальники політвідділів зобов'язані були наповнювати штрафні роти бійцями своїх частин. А у разі невиконання обов'язку самі могли попасти в штрафну роту. Хтось тепер сумнівається, в тому, що начальник політвідділу бригади виконував рознарядку на поповнення штрафних рот з числа військовослужбовців своєї бригади чи в тому, що не відмовлявся надавати всіляку допомогу і підтримку заградотрядам в зоні дії своєї бригади?
Тож начальник політвідділу підполковник Вобян підпадає під дію законів "Про декомунізацію" і "Про деколонізацію" як "працівник радянських органів державної безпеки всіх рівнів" або як учасник "функціонального, структурного підрозділу, а також безпосередньо підпорядкованого цим органам спеціальної частини". І його участь у"вигнанні нацистських окупантів з України" зводилася до виконання планів наповнення штрафних рот замученими війною людьми та сприяння особістам і заградотрядам.
Ще одна цитата з "Временный полевой устав РККА 1936 года (ПУ 36)". Цитую: "93. Политическая работа по обеспечению действий войск должна укреплять и повышать боеспособность Рабоче-Крестьянской Красной Армии, крепко сплачивать всех ее бойцов вокруг партии Ленина-Сталина … 94. Политическую работу организуют и ведут политические органы". Кінець цитати.
Ця цитата до того, що закони згадують осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище). Як корелюється посада начальника політвідділу бригади підполковника з керівною посадою в компартії розглянемо на конкретних особах. Першим для прикладу візьмемо добре відомого широкому загалу Леоніда Ілліча Брежнєва. Станом на початок війни він був звичайним секретарем обкому по оборонній промисловості і в армії став полковим комісаром, що є нижчим за ранг начальника політвідділу бригади (бригадний комісар). Або ж Ткачук Наум Якович – на війну пішов з посади 3-го секретаря Житомирського обкому, став заступником командира артилерійського полку із політичної частини і повернувся на посаду 3-го секретаря Житомирського обкому.
Отже, посада начальника політвідділу бригади в партійній ієрархії однозначно була вище посади секретаря районного комітету комуністичної партії.
Тепер щодо місця загибелі Вобяна. Меморіальна дошка і стаття в газеті "Новини Андрушівщини" від 27.12.2003 року визначає місцем загибелі Андрушівку, а рувікіпедія пише, що Вобян загинув і похований в "дєрєвнє Ходоровка". У газетній статті автор посилається на розмову з тодішнім командиром танкової бригади підполковником Гусаковським проведену у 1984 році (в Андрушівці генерала армії Гусаковського Й.І. заслужено вшановано назвою провулка). Чи вісімдесятирічний ветеран, що пройшов через тисячі населених пунктів через сорок років після подій щось підзабув. Чи Лоханський через двадцять років після розмови щось переплутав. Але вимоги до розташування командних пунктів зазначені у "Временный полевой устав РККА 1936 года (ПУ 36)" та здоровий глузд свідчать, що 27 і 28 грудня КП бригади і близько не міг бути біля станції в Андрушівці – це була передова наступаючого авангарду (по сучасному "нуль"), що був змушений перейти в оборону. Та ще й з німцями у Миньківцях, що створювало загрозу оточення. А "дєрєвня Ходоровка" знаходиться далеко за Житомиром. То де ж загинув Вобян? Відповідь викарбувана на гранітній плиті пам'ятника воїнам-визволителям у селі Ходорків колишнього Попільнянського району. "ОНИ ПОГИБЛИ ОСВОБОЖДАЯ НАШЕ СЕЛО В 1943 г". І серед 20 воїнів значиться "Вобян Санасаре Ервандович".
Тож Андрушівка тут ні до чого. З таким успіхом можна почепити меморіальну дошку в Попільні і зробити напис, що загинув при визволенні Попільні. Або у Бердичеві. Або в Берліні на рейхстазі з написом, що загинув при звільненні Європи. Є село Ходорків. Є пам'ятник. Є гранітна плита з викарбуваним прізвищем, ім'ям і по-батькові. Є шана мешканців Ходоркова.
А запис на меморіальній дошці і назва вулиці та провулку в Андрушівці – це типова нахабна комуністична пропагандистська маячня на вуха мешканців Андрушівки. Заборонена законом.
Вулиця Українських Героїв – це не лише про сьогодення. Але і про Українських Героїв Афганістану, і Другої світової, і Фінської війни, і … . Усе залежить від індивідуального сприйняття себе як частки своєї нації, знання історії, пам'яті про предків, готовності шанувати тих хто своєю жертовністю дав тобі шанс на достойне життя.
Зе енд.
П.с. В Андрушівці дуже полюбляють називати вулиці на честь комісарів. У наступному тексті буде про ще одну вулицю дбайливо збережену від Закону.
