ПРИЧИНИ ВІЙНИ

Що ми чуємо в інформаційному просторі? – Через можливу відмову від позаблоковості України і її намагання приєднатися до військово-політичного блоку НАТО, раша (РФ) змушена була почати «військову операцію» на території України. А ще причиною тієї операції є нацистська(фашистська) політика офіційного Києва. А ще висосані з пальця бомбування «дєтєй данбаса». Небажання виконувати мінські домовленості. І інша дурня. Бо окрім оманливої дурні нічого путнього від москви взагалі ніколи не чули.
А справжні причини війни лежать в іншому. Частина з них на поверхні, тобто очевидна. А більш глибинні, фундаментальні так би мовити, — приховані для пересічного читача. Отож попробуємо висвітлити і одні , і другі.
«Российское могущество прирастать будет Сибирью и Ледовитым океаном». Дехто   Ломоносов   так пророкував  джерело  багатства російської імперії.  Ще б пак – дев'ята частина суші планети. І багатств в надрах і на поверхні – неміряно. Якщо  розумно і ефективно розпоряджатися прибутком від освоєння тих багатств, то народи, що живуть на тих землях матимуть достаток і розвиток своїх кращих якостей. Але це не про росію. Не проту росію, що через свою загарбницьку політику отримала від нас зневажливе призвісько раша(рашка).
Маючи достатні запаси газу та нафти, раша підсадила на свою газову голку не лише сусідів, а й віддалені країни Європи. Робилося це шляхом різних маніпуляцій як з окремими політичними колами в різних країнах, так і маніпуляціями суспільною думкою багатьох пересічних громадян. Західним країнам (принаймні їхнім урядам) було вигідним таке становище, коли частина грошей, сплачених раші за її газ, поверталися до західних країн через купівлю дорогих речей чи нерухомості саме в цих країнах. Особи, що дотичні до влади в раші, накопичували надвеликі кошти через розкрадання бюджету раші. І, аби  наступна влада не позбавила їх тих коштів, вони запровадили в раші режим автократії їхнього ставленика. Звісно ж самого багатого серед них. Маючи настільки великі грошові ресурси в своїх руках, вони могли впливати на внутрішню політику сусідніх чи й навіть далеких країн.
Для України та правляча кліка приготовила роль жебрачки біля свого порогу – щоб жили бідно і постачали свої трудові ресурси на рашинський ринок праці. Нам, звісно, такі бажання сусіди були не до вподоби. І в 2004, а потім і в 2014 році ми намагалися вирватися з цих «братніх» обійм.  Судіть самі: у нашій економічній зоні Чорного моря постали кілька своїх газових морських платформ. Тим започаткувавши масовий майбутній видобуток газу між Кримом і одеським берегом.  А ще американські компанії запропонували свою, небезкорисливо звісно, допомогу в масштабному освоєнню родовищ сланцевого газу в районі Словянська, що на Донетчині.
Поволі, поступово, але невпинно наші атомні електростанції переходили на не рашинські паливні елементи для своїх ядерних реакторів. В майбутньому, було можливим разом із зарубіжними компаньйонами добувати нашу уранову руду, налагодити тут же на місці процес її збагачення і виробляти паливні збірки незалежно від бажань раші. Бо довіряти раші свою атомну енергетику дуже небезпечно. Про що весь час нагадує нам досвід Чорнобиля.
А треба сказати, що Чорнобильською трагедією вдало скористалися продавці вугілля, нафти і особливо газу. Бо газ при згоранні в котлах електростанцій дає найменший викид забруднень в атмосферу. І от така потужна економіка, як німецька, відмовилася зовсім від атомної енергетики на користь в основному рашинського газу. Та й наша країна кинула недобудову ще однієї АЕС – Чигиринської. Газ же спочатку був не дуже дорогим. На торгівлі ним виросли і українські політики. Ну як українскі – лише на словах.
Поступово розвалюючи нашу економіку і обороноздатність, раша готовилася знищити незалежність України якщо би Україна захотіла б вирватися з московських обіймів. А вириватися варто було. Бо успішний приклад  багатьох сусідів показував можливість жити в достатку по-людськи не лише окремим, дуже обмеженим, верствам населення, а саме переважній більшості. При дотриманні законів, звичайно ж.
Що б там не патякали московські пропагандони, а причина війни – боязнь московської верхівки втратити свої надприбутки, які вони отримували від продажу газу та нафти. Бо на дорозі з раші до Європи лежить українська земля, що може дати досить великий обсяг газу напевно меншої собівартості ніж собівартість газу з родовищ Сибіру чи тундри. Через це москалі захопили і Крим. І «вишку бойко» — морську платформу видобутку газу. І до Слов'янська не дарма рвуться їх війська, аби оставити за собою перспективний газоносний район. Технологій видобутку сланцевого газу раша не має. Але то дарма. Бо й у нас видобутку не буде. Хоча б через бойові дії, що йдуть вже протягом восьми років.
І це не мої фантазії. Саме подібні причини були у воєнних діях проти Грузії, Чечні. Саме з цієї причини йде війна в Сирії. Де газ і нафта – там часто вигляда московська пика. Звичайно ж раша продає заходу не лише нафту і газ. Там чув є і алюміній, і зерно, і багато чого іншого. Але якраз рашинські газопроводи мають такий вплив на економіку Європи, що стають інструментом політики. Навіть інструментом шантажу. 
Інструментом шантажу стала й торгівля продовольчим зерном. Яке раша краде на окупованих територіях України, продаючи за рубежем як своє. В той час українське збіжжя нема можливості експортувати через блокаду чорноморських портів. Азовські ж порти наші – окуповані рашою.
Описане може виглядати як причини, що загрожували економіці раші і вона просто змушена була військовим чином захищати свої економічні інтереси. Але це насправді не так. Економіці раші загрожує саме її державний устрій і стан суспільства. Коли при владі казнокради і соціальні ліфти працюють збоченим чином. Коли до керівництва приходять не найрозумніші, не найчесніші, не найпорядніші. І тоді багато її громадян покидають рашу і переїжджають на захід. Не гидують навіть переселятися у США, про що самі ж знімають відео і розміщують в ютюбі. Та й ті, що нагарбали десятки мільярдів із ресурсів раші, теж більшою мірою живуть за кордоном. Як наприклад абрамович в Лондоні. І кремлівський режим їх в цьому заохочує. Бо вони являються провідниками рашистської політики і саме їх гаманці часто використовуються для підкупу європейської та й світової політичної еліти.
Чого дивуватися, коли світ проковтнув агресію раші в Грузії. Потім захоплення рашою Криму. І не сфальшований референдум чи наявність ядерної зброї у раші стали тими обставинами, що світ по суті закрив очі на витівки московського звіра. А якраз ота дружба з агресором підсолоджена економічними інтересами як окремих політиків, так і багатьох бізнесових кіл заходу. 
Оце намагання політиків примирити жертву з її нападником стало каталізатором впевненості кремля у своїй безкарності незалежно від розмірів своїх злочинів проти сусідніх країн. А це не лише Україна. Це й Молдова, Грузія, Білорусь, Казахстан. Скрізь побував, а то й тепер перебуває лапоть московського окупанта.
Програючи передовим країнам у розвитку технологій і не маючи змоги втримати високу якість людського потенціалу, раша звернулася до того, що вона робила завжди на протязі своєї історії – вирішувала свої проблеми війною, загарбанням територій, людських і матеріальних ресурсів.
Ось частина причин, що на поверхні. Очевидні і незаперечні. Аби спонукати своє населення до підтримки військових дій проти країни, де в багатьох жителів раші є родичі і знайомі, то вже давно велася зомбуюча інформаційна компанія перетворення мізків росіян у мізки рашистів. Але це – тема окремої статті.