Ця війна триває вже девять років, офіційно – півтора. З обох сторін воюють, як прості українці й росіяни, так і іноземні добровольці. Чоловіки та жінки з різних країн світу. Зі США, Франції, Німеччини, Польщі, Грузії, Прибалтики та багатьох інших країн. За наказом Зеленського, навіть, було створено Інтернаціональний легіон, де воюють наші друзі з 55 країн світу. У цій країні ми розповімо Вам історії тих, хто ціною власного життя зараз, у ці дні захищає Україну на фронті.
Розпочнемо з унікальної жінки зі США, яку звуть Алексис Анттіла. Народилась дівчина в Далласі, штаті Техас 1994 року. Зараз їй 28 років. Вона студентка баклаврату в Колумбійському університеті. Жінка приїхала в України як іноземний боєць після того, як президент Зеленський закликав: якщо ти друг України, а нам потрібні іноземні бійці, приїжджай нам допомагати. Я забронювала квиток ще наприкінці лютого, а на початку березня приїхала в Україну, щоб воювати. Пані Антілла була з «Азовом», «Правим сектором», «Карпатською Січчю». Вона вже була поранена в Броварах. Дівчина спілкується анлійською, але поступово вивчає українську.
Метью Паркер – американський ветеран, який 22 роки прослужив в Армії. Воював в Боснії та в Іраку. «Зі мною в Іраку був солдат родом з України», — розповів він «Голосу Америки» про своє рішення приєднатися до того, що вважає боротьбою за справедливість та дружбу. «Він став американським громадянином, пішов в Армію США і розповів мені про свій дім. Він розповів мені про свою родину та про те, як вони пишаються. Памятаю, як він розповідав мені про свою молодшу сестричку». «Тепер… хочеться думати, що їдучи в Україну, я, можливо, захищаю його матір, або його молодшу сестричку, чи його дім. Можливо, таким чином я трохи віддячу йому за його службу», — каже боєць.
Наступною нашою героїнею є 35-ти річна Сандра з Норвегії, яка вирішила воювати пліч-о-пліч з українськими бійцями проти Росії. У мирному житті вона була членом місцевого парламенту в Норвегії та була переконана, що війна стосується не лише України. А тепер вона стала бійцем Інтернаціонального легіону – обєднання іноземців, які мають досвід воювати з Росією.
33-річний Дамєн Магру – перший іноземний доброволець, у минулому юрист, який приєднався до Інтернаціонального легіону. «Іноземці і далі хочуть приїжджати в Україну, щоб стати добровольцями. Зараз потік ще більший. Я думаю, що це повязано з тими злочинами, яку були виявлені в тому числі в Бучі та інших містах», — каже воїн.
Своє ставлення до подій в Україні розповів і 40-річний доброволець з Грузії Леван, який зараз воює за нас. «У грузинів є причина для того, щоб тут максимально бути присутніми і завдати шкоду ворогу», — пояснює Леван. За його словами, так само українські добровольці допомагали грузинам у 2008 році. «Цю історію ми памятаємо і ніколи не забудемо. Тому нас є розуміння того, що це не тільки українська війна».
Леван — військовий аналітик та інструктор, який брав участь у військових діях в Грузії у 2008 році. У 2014 році він почав навчати українських військових тактичній підготовці, а вже в 2017 переїхав до України і з того часу тут живе. Зараз, коли Росія вторглася в Україну, вирішив долучитися до Інетрнаціонального легіону. Воював у гарячих точках у Київській області, зокрема, в Гостомелі та Ірпені.
«Я провожу паралелі з 2008 роком – практично ідентична історія. Вражає те, щ вони займаються суїцидом, я навіть не знаю як це по-іншому назвати. Вони йдуть, а наші війська їх просто знищують», — розповідає Леван про свої враження від війни. За його оцінками та враженнями, російські військові сппеціально порушують військові правила.
Павло Шурмєй – білорус за національністю та професійний спортсмен уже рік, як бє окупантів пліч-о-пліч з добровольцями з усього світу. Був поранений під Бахмутом. Був на тренуваннях у США та за два тижні після початку повномасштабного вторгнення уже був в Україні, бо одружений на українці з Миколаєва. Одразу вступив до лав ЗСУ та рушив вибивати ворога із Київщини. Чоловік був в Ірпні, потім у Миколаївській області, на Херсонщині, коли бали перший плацдарм, далі Сєверодонецьк, Гуляйполе і Бахмут.
Швед Дезерт – приїхав зі Швеції. Має позивний «Дезерт». Вже воює близько року. В минулому студент-інженер. Тепер парамедик. «Ненависть до дій Російської Федерації», — так пояснив він свою мотивацію служити Україні. Про одну з перших місій Дезерт задує: «Обстріл артою, танками, намагалися витиснути. Нам дали наказ тримати позиції. Прилітали ракети, ми бачили вибухи на полі, не знали, що це. Були дуже холодно».
Їхню групу оточували. Один із побратимів отримав поранення в живіт. «За таких умов ти не можеш зробити багато», — пояснює хлопець. На щастя, боєць вижив. Села, у звільненні яких брали участь Дезерт із побратимами, були вже порожніми. Натомість людську радість «легіонери» відчули на собі в Купянську, де також мали декілька місій, і в селі неподалік. «Ми зайшли в село під Купянськом, — згадує Дезерт. – Був гарний день, мало обстрілів. Ми знали, що там безпечно. Ми були першими піхотинцями. Люди виходили до нас із прапорами і стрічками. Кидали батончики, снеки, пляшки з напоями. Ніби в нас цього нема», — розповідає співрозмовник із подивом. Рідні його підтримують, та понад усе хочуть, аби він повернувся живим.
Тож, у підсумку, скажемо, що за нас воює стільки друзів з різних куточків світу, що з такою шаленою підтримку нам не страшний агресор Володимир Путін. Головне, щоб всі ці герої залишились живі.
Разом переможемо!
Слава Україні!
Політолог Володимир Мулярчук
