Ура-патріотизм – несправжній, показовий і шумний патріотизм, вираження любові до батьківщини лише на словах у формі наполегливих, шумних демонстративних запевнень.
Патріотизм – це світле і творче почуття, засноване на любові до Батьківщини і повагу до своїх співвітчизників. Проте іноді воно приймає неприємні і навіть небезпечні форми.
Наприклад, ура-патріотизм – це патріотизм, доведений до крайності та абсурду. Любов до Батьківщини перетворюється в сліпу ірраціональну одержимість, яка пригнічує здатність до критичного мислення. Яскравим прикладом такого ура-патріотизму є деякі депутати та міністри від партії «Єдина Росія», або Володимир Жириновський, який вже помер.
Ура-патріот налаштований тільки на вихвалення власної країни і при цьому часто не любить інші держави та народи. Він закриває очі на неприємні факти й проблеми, охоче погоджується з будь-якими рішеннями влади, з легкістю відкидає реальні факти.
Ура патріоти часто бувають агресивні та нетерпимі до протилежної думки. Такі люди готові звинуватити незгодних з ним у державній зраді.
Розрізняють кілька уставлених видів патріотизму:
- Державний. Його фундаментом служить любов до держави, гордість за свою країну;
- Імперський. Почуття приналежності до імперії, лояльність до її влади;
- Ура-патріотизм. Характеризується перебільшеним, доведеним до крайності любов'ю і лояльністю до держави, влади і народу;
- Етнічний. Любов і прихильність до свого етносу (він не злий, і непоганий);
- Місцевий. Прихильність до краю, міста, вулиці, до традицій, особливостей культури, певного способу життя (такий патріотизм нікому не зашкодить).
Не здатні любити Батьківщину люди схожі на дерево, яке позбулося коренів. Вони можуть називати себе космополітами і громадянами світу, але, по суті, стають чужими скрізь, де б не жили.
Патріотизм – це абсолютно природний стан душі людини, воно допомагає знайти сенс життя. Однак, як любов може перетворитися в хворобливу, деструктивну пристрасть, так і з щирого патріота часом виходять небезпечні фанатики. Наприклад, Адольф Гітлер.
Коріння націоналізму виростають з етнічного патріотизму. Для націоналіста головною цінністю є його народ, нація як спільність людей. Пов'язаних однією історією, мовою, територією, економічними зв'язками, характерними ознаками і традиціями. Часом націоналізм стає основою для державної політики і ідеології. Іноді він зявл'яється стихійно серед повної групи людей, яких єднають націоналістичні ідеї.
Для поміркованого націоналісті на першому місці стоять лояльність до власного народу і бажання перетворювати державу так, щоб нація процвітала . Однак вкрай правий націоналізм може призвести до великих бід. Відмінність радикалізму в тому, що любов до свого етносу багато в чому доповнюється або навіть підміняється нетерпимістю до інших країн і ненавистю до представників інших національностей.
Добрі спонукання при належному промиванні мізків легко забарвлюються в коричневу кольори нацизму та екстремізму. Такі патріоти в націоналістичному угарі іноді починають проголошувати особливе становище росіян в країні, їх привілейованість і перевагу над іншими національностями, що населяють Росію. Проте такий підхід неприйнятний і небезпечний у багатонаціональній державі, тому розпалювання міжнаціональної ненависті і ворожнечі вважається злочином в російському законодавсті.
Зазвичай поняття «ура-патріот», «лапотний» або «квасний» патріот вважаються синонімами. Тому з високою часткою ймовірності можна сказати, коли з'явилося поняття «ура-патріотизм». Його авторство приписується князю Петру Вяземському, який був російським поетом, державним діячем, перекладачем, талановитим літературним критиком, публіцистом, близьким другом Пушкіна.
У 1827 році в одному зі своїх листів князь іронічно назвав квасним і лакейським патріотизмом схильність деяких співвітчизників до безоглядної і оскаженілої похвалі всього свого.
Квас тут використовувався як символ всього російського, корінного, слов'янського, на що так любили посилатися захоплені слав'янофіли. Хоча справжній патріотизм, на думку Вяземського, повинен грунтуватися на вимогливій любові до батьківщини. Згодом поняття «ура-патріотизм» стало більш популярним і використовуваним у повсякденній мові, практично повністю витиснемо свої синоніми.
Ура-патріотизм – це свого роду психічний стан. Якщо складати універсальний портрет ура-патріота, той йому, безумовно, можна приписати такі риси: сугестивність, демагогія і подвійні стандарти; агресивність і нетерпіння до чужої думки, категоричність суджень, схильність, схильність, часто зустрічається шовнізм і і неприязнь до опонентів, інших країн і національностей.
Це явище не обійшло стороною і Росію. Перед російсько-японською війною на початку двадцятого століття в Російській імперії панували мілітаристські ідеї, ура-патріотизм і настрої. Значна частина населення жадала швидкої перемоги над японцями, військові та чиновники переконували, що російська зброя і російський воїн швидко зламають опір технічно відсталою Японії. В результаті Росія оглушливо програла, практично втративши флот, уклавши принизливий мирний договір і виправдавши загальнонаціональне почуття приниження.
Вже в Радянській Росії відбулися схожі події. В 1939 році перед початком війни з Фінляндією з допомогою ЗМІ серед радянських громадян виросли впевненість у блискавичній перемозі Червоної армії і необхідність вторгнення в сусідню країну. Але військові дії обернулися величезними втратами, незначними на їх тлі успіхів і договорів, які закріпляли за Фінляндією статус незалежної держави.
Як правило, патріотизм розуміється росіянами як почуття гордості за країну. Головними приводами для гордості є: різноманітні природні багатства (38,5%), історичні події та перемоги (37,8%), досягнення у спорті (28,9%), вітчизняна культура (28, 5%), неосяжні розміри Російської Федерації (28%).
Отже, поняття патріотизм, ура-патріотизм та націонал-патріотизм схожі, але сильно відрізняються. Бути націонал – патріотом не завжди погано, особливо в критичний для країни час. Такі люди нам сильно корисні. Але треба поважати інші держави та народи. Ура патріоти часто аж надто захоплюються своєю нацією й країною і вважають себе кращими за всіх. Український націонал – патріот ідеалізуватиме своїх героїв та не звертатиме увагу на їх недоліки, тоді як російських – своїх. У них це відбувається схожим чином. Тільки вони завжди ворогуватимуть один з одним.
Для того, щоб нормально жити та дружити зі своєю країною треба бути просто патріотом. Легкий та здоровий націонал-патріотизм теж інколи буває не шкідливий для нашої душі та країні в якій ми живемо!
Політолог Володимир МУЛЯРЧУК
