Непересічною та не повторною є роль гетьмана Павла Скоропадського в історії України періоду національно-визвольних змагань початку 20 століття. Якщо аналізувати життя та діяльність гетьмана, можна зробити висновок, що, однозначно, ця людина сильно випередила свою епоху та добу, в яку він жив.
Гетьман робив багато неймовірних речей, які до того нікому не вдавалось. Правив він країною лише 8 місяців, але зробив стільки хорошого. Почнемо з того, що починав пан Скоропадський як принциповий русофіл, який симпатизував Російській імперії та царській владі, а закінчив як державник-патріот, який боровся за самостійну Україну у надскладних умовах. Думаю, саме Скоропадський є найбільш яскравим діячем доби національно-визвольних змагань 1917-1921 років.
Спочатку майбутній гетьман не сильно переймався ідеями українства та самостійної держави, але потім, коли в Росії назріли революційні події він потрохи почав все розуміти та рахуватися з новими викликами, які стояли перед ним. Він тоді був на військовій службі і з великим трудом зміг домовитись з росіянами про дозвіл націоналізувати 81 корпус, щоб солдатам дозволили спілкуватись українською. Росіяни ставились підозріло до цих ідей Скоропадського, але погодились та пішли на поступки. Прийшовши до влади, пан гетьман продовжив цей процес.
29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту пан Скоропадський взяв владу в Україні в свої руки. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці з січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьману офіцерів.
Головною причиною успішності перевороту став параліч Центральної Ради. У Софіївському соборі єпископ Никодим здійснив миропомазання Гетьмана, а на Софійському майдані відслужили урочистий молебень.
Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де гетьман заявляв, що тимчасово взяв на себе всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральна Рада й усі земельні комітети розпускалися, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу.
Було відновлено право приватної власності. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж дня.
У них визначалися головні напрями діяльності Гетьмана в політичній сфері, організації державного управління, надані гарантії громадянських прав населенню, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки.
Нова держава грунтувалася, як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю – авторитарний режим, який підтримувала консервативна частина населення. Але прогресивні прихильники у гетьмана теж були.
У своїх спогадах Павло Скоропадський описано навіть випадок, коли російський церковний ієрарх Антоній, митрополит Київський і Галицький, пропонував гетьману помазання на царство, а Україна могла стати європейською монархією, але пан Скоропадський відмовився.
Гетьман Павло Скоропадський є першим правителем в історії України, який спробував провести земельну реформу. Це сталося у кінці квітня-листопаді 1918 року. Вони були спрямовані на скасування загальнонародної та відновлення приватної власності на земельні ресурси України.
Відзначимо, що гетьман поділяв селін на дві категорії: а) великих землевласників; б) середніх і дрібних землевласників. До першої категорії належали ті, хто мав понад 5 десятин землі, а другої – ті, хто мав менше 5 десятин.
За критеріями Української Держави, близько половини селян, які володіли земельними наділами вважалися великими власниками. Саме ж землеволодіння відроджувалося майже у всіх тих формах, що існували за часів Російської імперії, й могло бути приватним, надільним, державним, церковним, монастирським, заводським, фабричним тощо.
Саме проведення земельної реформи гетьман вважав своїм найголовнішим завданням. З метою її здійснення він планував створити особливу нараду для підготовки агрономічних заходів.
В основу реформи клалися такі принципи:
- Уряд бере на себе цілковиту відповідальність за проведення реформи та її наслідки;
- За рахунок державних, церковних, монастирських і частини приватних земель (з повним відшкодуванням їхнім власникам вартості відчужених ділянок) створюється державний земельний фонд;
- Проводиться продаж ділянок малоземельним селянам і козакам;
- Проводиться створення дрібних, але економічно міцних господарств;
- Здійснюється забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як головного джерела багатства України;
- Провадиться докорінне поліпшення справи дрібного кредиту.
Відповідно до цих принципів 14 червня 1918 року було ухвалено Закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями. Право продажу надавалося кожному власникові сільсько-господарських та лісових маєтностей у повітах без будь-яких обмежень.
Куплені або прийняті в дар земельні ділянки не повинні були перевищувати 25 десятин. Якщо ж власниками ділянок ставали земельні товариства, то розмір цих ділянок обмежувався загальною площею, виходячи з розрахунку не більш як 25 десятин на кожного члена товариства.
При цьому протягом двох років товариство зобов'язувалося розмежувати куплену землю на відрубні ділянки між своїми членами. Передбачалося, що коли таке розмежування не відбудеться, той його проведуть відповідні державні комісії. Причому рішення з цього питання вважались остаточними й оскарженню не підлягали. Отже, колективне господарювання на селі передбачалося ліквідувати.
Другою людиною в нашій, вже новітній історії, яка намагалась вирішити земельне питання був шостий президент України Володимир Зеленський. Він вже є людиною своєї епохи, яка живе у свій час.
Почав він цим займатись вже у перший рік свого правління. Так, вже 14 грудня 2019 року народні депутати прийняли за основу Закон № 2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», який передбачає скасування мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення з 1 жовтня 2020 року.
Реформа передбачає поетапне запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення із конкурентними правилами гри на умовах, що сприятимуть розвитку аграрного виробництва та сільських територій, а саме: рівні права та обов'язки для всіх учасників ринку, електронні торги для реалізації прав на землі державної та комуніальної власності, захист прав землекористувачів.
Ще одним із найбільш важливих питань, якими займався гетьман Скоропадський – було боротьба з безробіттям. Він запровадив для них громадські роботи.
5 серпня 1918 року гетьман затвердив відповідну постанову, згідно з якою виділялися кошти на укріплення Андріївської гори в Києві, на впорядкування могили Тараса Шевченка в Каневі, на розробку кам'яних кар'єрів біля сіл Лозоватка та Селище тощо.
Поміж планів гетьманської адміністрації були також спорудження шлюзо-канальної артиріальної системи від Балтійського до Чорного морів та будівництво гідроелектростанцій на Дністрі, Бузі та Дніпрі.
Одним із найбільш важливих досягнень гетьмана Павла Скоропадського було створення Українського державного банку та становлення національної валюти. Формально заснувала його ще Українська Центральна Рада, але фактично все звелося лише до перейменування Київської контори відповідної імперської установи: не було відкрито фондів, не запроваджена бухгалтерія та неналагоджені зв'язки з провінційними установами – Харківське та Одеське відділення функціонували самостійно. Держбанк створили фактично з нуля. Потім, гетьман заснував Українську Академію Наук, яка існує по цей день.
Однак, гетьманський режим протримався менше року. Німеччина програла Першу світову війни, а їхня армія була змушена покинути Україну. Скоропадський під впливом цих подій вирішив об'єднатись із Російською Федерацією на правах автономії та видав відповідний указ. При цьому, він мав залишитись при владі, спираючись на підтримку білих.
В Україні почалось повстання. Його очолив отаман Симон Петлюра. Повстанці виявились сильнішими, і гетьман разом із німцями 14 грудня 1918 року був змушений покинути країну.
Отже, у підсумку можна сказати, що гетьман Павло Скоропадський є непересічною людиною в історії України, і при ньому українцям найкраще жилось за весь період національно-визвольних змагань. Він багато що хотів зробити, але йому не дали це довести до кінця, як внутрішні, так і зовнішньо-політичні обставини.
Ідеї гетьмана були сильно своєчасними, але сам Скоропадський мислив не так, як більшість українців його епохи. У нього було сильно багато ворогів, які чинили йому спротив та не розуміли його. Скоропадському було б добре жити в 21 столітті замість Зеленського, або після нього, продовжуючи його справу. Це було б цікаво, але, думаю, душа гетьмана не помилилася із тим, що вибрала саме цю епоху та період національно-визвольних змагань. Тоді в нього трохи не вийшло, але деякі його справи живуть й досі!
Політолог та історик Володимир МУЛЯРЧУК
