Головною темою моєї статті є проблема лобізму в Україні. Мета – довести необхідність узаконення лобізму на державному рівні, проаналізувавши аргументи «за» та «проти» і звісно ж враховуючи досвіт іноземних держав при вирішенні цієї проблеми.
Треба сказати, що у різних країнах світу ця процедура узаконювалася по-різному. Наприклад, у США є декілька базових нормативно-правових актів у галузі лобіювання. Мова йде про Закон «Про регулювання лобістської діяльності» від 1946 року, який визначає процедуру реєстрації професійних лобістів. Згідно з ним, кожна особа, яка бажає займатися лобістською діяльністю, має зареєструватися у клерка Палати представників та секретаря Сенату і представити під присягою у письмовому вигляді заяву із зазначенням необхідних особистих даних, дані про роботодавця; термін найму; суму винагородження; кошти, виділені на лобіювання інтересів і т.д.
Також там діє Федеральний Акт «Про реєстрацію зарубіжних фірм» від 1938 року та Федеральний Акт «Про відкритість лобіювання» від 1995 року. Цей документ дає визначення 16 базовим поняттям в цій галузі — лобістська діяльність, лобістський контакт, лобіст, лобістська фірма і т.д., а також визначає статус суб'єктів лобіювання, засади їх реєстрації та звітності; регламентує контрольно-наглядову діяльність за законністю лобістських відносин. Крім того, лобіст чотири рази на рік повинен представляти відповідним органам свій фінансовий звіт. На нашу думку те, що у США є закон про лобізм дуже позитивно сприяє зменшенню рівня корупції у цій країні.
У більшості інших західних країн спеціальних законів про лобізм немає, проте норми, що регулюють таку діяльність, є у вигляді окремих статей в різних законах. Зокрема, у Німеччині, згідно з Кодексом поведінки депутата Бундестагу, депутати можуть займатися за винагороду проблемами, що виносяться на обговорення комітетів парламенту. Але при цьому вони зобов'язані зазделегідь оголосити про свою зацікавленість. Крім того, передбачено: якщо депутат заперечує факт своєї лобістської діяльності, то його прибутки оподатковуються за більш високою ставкою.
В українських реаліях лобіюванням називають будь-який вплив, переважно незаконний на органи державної влади з метою проштовхування чиїхось комерційних інтересів. Система просування своїх інтересів, що склалася в Україні та яку інколи називають «українським лобізмом», по суті лобізмом не є, бо «групи тиску», як правило, не мають потреби в лобіюванні своїх інтересів, оскільки часто самі перебувають при владі і безпосередньо займаються розподілом ресурсів, в отриманні яких зацікавлені.
Також, політичні партії в Україні виступають не об'єктом для професійних лобістів, як це прийнято у США, а суб'єктами лобіювання – однієї зі складових «групи тиску». Народні депутати виступають скажімо так, як прямі лобісти. Тобто тут мова йде не про лобіювання як таке, а про використання службового становища в особистих цілях.
Слід зазначити що в Україні вже декілька років існує Інститут професійного лобіювання та адвокасі. В цьому інституті вважають, що вплив на органи державної влади з метою прийняття вигідних для окремих груп інтересів рішень є об'єктивним суспільним процесом, метою якого є донесення до відома високопосадовців наявності проблем та пропозиції щодо їх рішення. Цей вплив, насправді, є необхідним та корисним за умов, якщо він є: легітимним, суспільно виваженим та публічно відкритим.
Згідно з українським законодавством, корупція є злочином. Тому, головною місією Інституту є розмежування між легітимним та корупційним впливом на формування та реалізацію державної політики шляхом сприяння правовими визначеннями та закріпленню інституту лобіювання в Україні, бо саме через відсутність належних юридичних регуляторів цього явища воно в Україні набуло поза правової та вузькогрупової форми.
Необхідно на законодавчому рівні врегулювати політологічну діяльність, зокрема політичний маркетинг та піару. Лобізм слугує переважно фінансовим групам. Зараз лобізм діє на пів легально і межує з порушенням закону, отже всім нам не байдуже, як буде врегульовано цей вид діяльності.
В Україні це питання порушувалося вже досить давно. Одним із головних аргументів тих, хто підтримує узаконення лобізму є те, що легалізація цієї діяльності дозволяє зробити більш прозорими взаємовідносини влади і бізнесу, щоб виборці бачили, чиї інтереси відстоює той, чи інший політик. Прихильники ідеї узаконення лобізму вважають, що такий закон міг би позитивно сприяти боротьбі з корупцією і стати «елементом пряника», тоді як «елементом батога» мають бути незалежні антикорупційні органи. Крім того, прийняття закону про лобізм зможе позитивно вплинути на вихід всього українського бізнесу з тіні та внаслідок цього наповнюватиме український бюджет, і Україна стане квітучою, багатою державою, якою ми всі будемо пишатися.
