А взагалі, обирати президента – це не для нас.
Кожнісінького разу ми це робимо з усіх сил, наче востаннє. Кожного разу країна ділиться на табори, а табір ніколи не був явищем позитивним. Кожного разу ми доходимо майже до катарсису і озлоблення. Може варто зізнатись собі, що президент – це не наша політична фігура. Ну не заходить він нам. Що це атавізм, спадок союзівських генсеків, але там було незрівнянно легше, бо їх обирало політбюро і народ не задіювали. Відмовитись від цієї мороки і стати повністю парламентською республікою.
А може варто нарешті змінити конституцію і стати першою у світі державою, де на президента обиратимуться не тільки фізичні, а і юридичні особи. Якісь товариства хай і з обмеженою, але відповідальністю. Група зі ста осіб, за вибіркою і квотою усіх верств і вподобань. Така, щоб усіх задовольнила і всім сподобалась. Скласти собі ідеального Президента наче з блочків леґо, маленьких, але гарно припасованих один до одного рис. Щоб там було трохи залізноруких керівників і солодкоголосих жінок. Щоб було два-три актори, один комік, один з вилами, один на лижах, один стабільний, а інший не дуже, два націоналісти, п'ять поміркованих і один навіть щоб схожий на Путіна. Щоб мали свого Путіна ті, кому дуже тре і не кликали чужих. Щоб кожен виборець отримав свого хай навіть збірного, але Президента. Щоб після виборів, дивлячись на нього, кожен казав собі – а кльового ж я обрав.
І відчував себе переможцем.
