Напишу за екологію.
Найбільшої шкоди довкіллю – рослинам і тваринам, повітрю, воді та ґрунтам – завдає наша економіка споживання та усі виробництва, що її супроводжують. Років 20 тому керівники топових корпорацій світу збагнули, що набагато більше грошей можна заробити випускаючи не надійні товари, а новинки. Левова частка бюджетів із відділів якості перетекли у відділи маркетингу. Основні зусилля брендів перейшли на концепцію формування у споживачах відчуття безнадійної застарілості їх товарів при конвеєрному випуску нових. Мерседес більше не випускає надійних авто на 20 років, більше того, їздити на одному авті 20 років можна тільки в ощадбанк знімати пенсію з картки. У день презентації нової моделі айфону усі попередньо випущені моделі автоматично перетворюються на застарілий брухт, падаючи в ціні у прямому та переносному сенсах. Виробники електроніки придумують схеми, котрі горять за два роки експлуатації і купити новий ґаджет стає вигідніше, аніж ремонтувати. Філіпс і Дженерал Електрик змовляються обмежувати термін служіння лампочок. Брендові виробники одягу продають 20% усіх колекцій за величезні гроші, а решту 80 – просто знищують, щоб вони часом не потрапили у гардероби простих людей. Бо «ніщо так не знецінює бренд, як бомжі, котрі його одягнули».
Стрімкі підйоми економік тримаються на скажених товарних оборотах і виробництвах, ємних ринках, котрі треба збувати нам. І за це ми платимо окисленими грунтами і океанами, скороченнями популяцій і зникненням окремих видів тварин, комах та рослин. Як сказав один із нобелівських лауреатів своїй дружині якось увечері після роботи над своїм дослідженням про руйнування озонового шару — «справи ідуть добре, але, схоже, це кінець світу».
Якщо ми не беремо пакетик у супермаркеті, але пишемо про це з нового макбуку – то до ср*ки ті ваші екоторби. Сам факт відвідування супермаркету вже свідчить про участь у надмірному виснаженні ресурсів планети.
