Сьогодні московська орда впритул підійшла до Гуляйполя на Запорожжі. Але загарбники забули, що це вотчина селянської республіки батьки Махна.  

Відомо, що так звана «махновщина» була суто селянським рухом, і єдине, чого хотіли махновці, так це споконвічної селянської мрії — землі й волі. Фактично в роки Громадянської війни на території нинішніх Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей існувала військова анархічна селянська республіка. Зазвичай махновці сиділи по домівках і обробляли землю, але при першій необхідності збиралися в невеликі летючі загони, які на своїх легких, маневрених тачанках успішно воювали з будь-яким супротивником.

Тачанка — унікальний винахід батька Махна! У маневрених боях його тачанки буквально топили супротивника у потоці розпеченого свинцю. Траплялися випадки, коли махновці «викошували» цілі полки зі своїх тачанок. З відмінними ресорами, легкі та водночас міцні, ці візки були грізною та одночасно надійною бойовою одиницею степів України. Не випадково письменник Ісаак Бабель у своїй «Конармії» називає Махно «генієм тачанки».

Під проводом Нестора Махна збиралася величезна селянська армія — за різними даними від 50 до 80 тисяч чоловік. Офіційно вона називалася Революційна повстанська армія України. Це махновські загони громили німецьких завойовників, що грабували Україну. Це Махном були нанесені відчутні удари Денікіну в тилу, що фактично призвело до її краху. Досвідчений денікінський генерал Яків Слащов, якого Махно під Катеринославом ледве не захопив у полон, говорив про нього: «Це супротивник, з яким не соромно битися ... Моя мрія — стати другим Махно».

До речі, особливо про махновців треба пам'ятати кадирівцям.

Восени 1919 року армія Нестора Махна розгромила 1-у Тубільну кінну дивізію. Ця дивізія, що складалася з вихідців з Кавказу, перебувала під командуванням генерала Ривішина Добровольчої армії генерала Денікіна. Цю дивізію він відправив ліквідувати «бандитів» Махна. До складу групи з ліквідації махновців увійшло кілька добірних офіцерських полків, зведені козачі частини та 1-а Тубільна дивізія, укомплектована чеченцями, дагестанцями та інгушами. Дивізія була спадкоємицею царської, широко розрекламованої Дикої дивізії, яка нібито вирізнялася підвищеною боєздатністю.

До жовтня 1919 року армія Нестора Махна, маневруючи та огризаючись, короткими рейдами відходить на Захід під натиском білогвардійських офіцерських та козацьких частин. У той же час «хоробра і боєздатна» Тубільна кіннота кавказців перебувала у другому ешелоні, займаючись переважно грабежами і насильством над мирним населенням (хіба це нічого не нагадує?).

За свідченнями офіцера 1-ї Тубільної дивізії Де Вітта: «Питома вага чеченця як воїна невелика; за вдачею він — розбійник-абрек, і до того ж не зі сміливих: жертву собі він завжди намічає слабку і в разі перемоги над нею стає жорстоким до садизму. У бою єдиним двигуном його є спрага грабежу, і навіть почуття тваринного страху перед офіцером».

Біля села Перегонівка ударна офіцерсько-козача група близько 20 тисяч піхоти та 10 тисяч кінноти була буквально знищена. Результат битви вирішила махновська кіннота під командуванням Дорожа. Останню вирішальну атаку повів сам Нестор Іванович. Лаву кавалерії підтримав нещадний кулеметний полк Кожина – близько сотні тачанок, зведених в один кулак.

Нічна битва під Перегонівкою вважається найкривавішою та найважчою за всі роки махновщини. На східній ділянці махновські полки кілька разів кидалися в багнети, захоплювали Перегонівку, потім відступали під натиском білих. Результат битви вирішила махновська кіннота під командуванням того ж Дорожа. Результат бою був плачевним для «білих» — їх гнали 25 верст, покриваючи поля порубаними тілами, топили у річці. 6 тисяч денікінців було вбито, ще близько 5 тисяч потрапили в полон до махновців.

Ось тут і настала черга Тубільної дивізії показати себе у всій бойовій красі і переламати невдалу кампанію Денікіна проти Махна. Але так думав лише сам білий генерал та його штаб. Грабувати села, вбивати старих і ґвалтувати селянок набагато зручніше та безпечніше для кавказця, ніж зустрітися у відкритому бою з повстанцями Махна.

У першому ж бою біля фатальної Перегонівки «непереможні горці» втратили третину своїх джигітів. Українські воїни Махна неодноразово сходилися в люту рукопашну сутичку, а під завісу бою буквально розстріляли кілька ескадронів 1-ї Тубільної Дивізії з кулеметних тачанок. Після цього кавказьку дивізію погнали дніпровськими берегами, як перелякане стадо. Страшні для мирного та беззбройного населення українських сіл і хуторів, лихі кавказці щоразу зазнавали принизливих поразок від Махна, зазнаючи при цьому абсолютно жахливих втрат, що навіть уявити важко було генералові Денікіну, який покладав величезні надії на хоробрих горян. Махновці мали по відношенню до горців люту ненависть після того, що вони робили з мирним населенням рідних для повстанців земель. У бою під Олександрівськом (нині місто Запоріжжя) полк Кожина буквально розстріляв два полки кавказців, вирізавши інших у шабельній атаці. Втрати махновців становили близько 40 осіб, втрати джигітів понад 1000 вершників!

Остаточно Тубільну дивізію було добито 11 листопада в нічному бою під Катеринославом (сучасний Дніпро). Горців знищили в кавалерійській рубці, багато хто втік і потонув у Дніпрі. 700 людей потрапили до полону. Вранці їх обливали гасом і спалювали, або повільно рубали шашками на дрібні шматки.

Учасник махновського руху Герасименко писав про ті бої: «Найбільше дісталося кавказьким частинам, чеченцям та іншим. Їх за місяць загинуло кілька тисяч. Наприкінці листопада маси чеченців категорично заявили, що не бажають більше воювати з Махном, самовільно покинули пости та поїхали до себе на Кавказ. Так почався загальний розпад денікінської армії».

Влітку 1920 року відновлена Тубільна дивізія була повністю знищена червоною 3-ю кавалерійською бригадою, а її командир потрапив у полон. Так безславно закінчилася історія «непереможної» Дикої дивізії.

Під час перебування Махно на еміграції в Парижі він користувався великим авторитетом серед місцевих анархістів. Іспанці навіть кликали його очолити революцію в Кастилії, а у 1936 році, під час громадянської війни в Іспанії, ім'ям Махно була названа одна з військових бригад іспанських анархістів, які воювали проти армії генерала Франко.  Похований герой на знаменитому паризькому цвинтарі Пер-Лашез.   

В Україні, на батьківщині героя в місті Гуляйполе Запорізької області йому встановлено пам'ятник, а також меморіальну дошку на будинку, де свого часу знаходився штаб Повстанської армії, створено музей. Ще одна меморіальна дошка встановлена в місті Дніпро на фасаді готелю «Асторія», в якому в 1919 році також знаходився штаб борця за свободу під час його перебування у Катеринославі. Нестор Махно — чи не найколоритніша фігура Громадянської війни в Україні 1917-1921 років. Про нього написано безліч наукових досліджень, літературних творів, створено чимало художніх і документальних фільмів та пісень.