15 травня 1157 року на бенкеті у київського боярина Петрила був отруєний великий князь київський Юрій Довгорукий.

Цей діяч увійшов в історію, як суперечлива і неоднозначна постать. Так, серед багатьох вітчизняних публікацій доводиться зустрічати твердження, нібито саме київський князь Юрій Довгорукий 1147 року заснував Москву. Однак це невірно.

Треба все ж таки коректно поводитися з історичними фактами. Коли Довгорукий засновував Москву він був не київським, а ростово-суздальским князем. Власне своє прізвисько «Довгорукий» князь Юрій Володимирович одержав саме за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Ростово-Суздальському князівстві.

Утвердитися на київському столі Довгорукий зміг лише у 1149 році та й то ненадовго. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Востаннє він здобув великокняжу столицю 1155 року й залишався там до кінця свого життя.

Як вважають дослідники, князь Юрій народився близько 1090 року, коли його батько Володимир Мономах князював у Чернігові. Ростово-Суздальське князівство він отримав в уділ від свого батька, коли той вже був великим князем київським.

Більше того, Довгорукий власне кажучи Москву й не засновував, хоча у Москві з приводу цього йому навіть установили пам'ятник. Це зайвий раз свідчить, що росіяни не знають своєї історії, чи правильніше сказати їм втлумачили фальсифіковану історію.

Насправді Юрій Довгорукий чи то за якусь провину, чи просто із заздрості до численних багатств вбив свого непокірного васала боярина Степана Кучку і забрав  усе його майно, серед яких було і село, що звалося Кучковим. Це село Довгорукий повелів називати Москов (саме так у літописі), щоб не згадували про норовливого Кучку, і згодом запросив до нього свого союзника чернігівського князя Святослава Ольговича: «Приди ко мне, брате, в Москов». Сталося це у 1147 році, саме з цієї згадки у літописі і веде свій офіційний початок це місто.

Проте Юрій Довгорукий активно сприяв заселенню своїх володінь, залучаючи до цього населення Південно-Західної Руси. Як свідчить російський історик В. Ключевський, він надавав переселенцям позики і статус вільних хліборобів, який був тоді доволі рідкісним у Подніпров'ї. Окрім Москви різні дослідники з різним ступенем імовірності приписують Довгорукому заснування багатьох міст Московщини, серед яких Кснятин, Переяслав-Заліський, Ярославль, Стародуб, Звенигород, Перемишль, Дубна та інші. Як бачимо усі назви південно-руські (тобто українські) за походженням.

Що стосується походження імені страченого боярина, то російський лінгвіст О. Шилов, наприклад, вважає, що Степан Кучка походив з місцевої мерянської знаті. На  думку дослідника воно виводиться з фіно-угорської лексики (порівняйте сучасне марійське кучик — «короткий»).

Отже насправді місто Москва засноване не київським князем Юрієм Довгоруким, а мерянським боярином Степаном Кучкою. Тож недарма майже до XVII століття в деяких джерелах Москва називалася Кучковим, а в центральній частині міста і досі збереглася історична місцевість під назвою Кучкове поле.

Юрій Довгорукий не відрізнявся якимись видатними якостями. На відміну від свого батька Володимира Мономаха, він не був високоосвіченою людиною, не був він також ні видатним полководцем чи державним діячем. Видатними були в нього хіба що владолюбство та наполегливість у досягненні поставленої мети.

Разом с тим цей князь посідає помітне місце у вітчизняній історії. Саме Юрій Довгорукий, присвятивши більшу частину свого життя боротьбі за великокнязівський київський престол,  з іншого боку підготував підґрунтя для відокремлення від Києва і подальшого самостійного розвитку, вже за часів його сина Андрія, Північно-Східної Руси, що згодом перетворилась на Московщину.