Серед прихильників «русского мира» можна виділити кілька груп чи категорій громадян.
По-перше — це ідейні адепти і апологети «русского мира». Дійсно, сьогодні є певна частина населення, яке не вважає Росію ворогом і агресором, а навпаки бажає жити з нею в одній державі. Але ця частина населення не взялася з нізвідки. Вона завжди була і нікуди не поділася. Зазвичай це етнічні росіяни, які живучі в Україні й будучи її громадянами, ненавидять усе українське і для яких «Росія понад усе» і з якою їх пов'язує «голос крові». Сюди ж слід віднести і представників інших нацменшин, які є російськомовними і російськоцентричними (білоруси, євреї, вірмени, молдавани та інші). Але серед адептів «русского мира» є чимало й українців і навіть україномовних українців. Це українці, які все ще перебувають під впливом імперсько-радянських міфів про єдиний народ, чи два (три) братні народи.
По-друге, колаборанти, тобто особи, які усвідомлено співпрацюють із окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній країні. Що змушує цих людей співробітничати з ворогом? Тут можуть бути декілька причин:
- страх за життя і здоров'я своє і своїх близьких;
- сподівання на отримання якихось благ і преференцій (наприклад, скасування банківських, комунальних боргів, отримання вигідної посади тощо);
- результат дії ворожої пропаганди, зомбування.
Як правило, всі ці люди не розуміють наслідків співпраці з окупантами.
По-третє, пристосуванці, тобто люди, які приховують свої справжні погляди і без всяких принципів пристосовуються до будь-яких обставин так, як їм зручно в даний момент. Зазвичай, ці люди пристосовуються при будь-якій владі. Для них головне «ситно їсти й солодко пити», політика і війна їх не цікавить. Їхні гасла «какая разница» та «задолбали вы уже с этой войной». Хтось з них має в Росії або анексованому Криму родичів і їм хочеться спілкуватися з ними без проблем, їздити у гості чи на відпочинок. У когось там бізнес, хтось їздить туди на заробітки. Всі ці люди є абсолютно аполітичними і не заідеологізованими. Просто на перше місце вони ставлять так би мовити власні, «шкурні» інтереси.
Нарешті, окремо слід виділити таку групу осіб, як місцеві мародери. Зазвичай, під мародерством розуміється кримінальний злочин у вигляді викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених. Утім сьогодні це поняття значно розширилося. Сьогодні доморощені мародери грабують розбомблені магазини, покинуті будинки і квартири громадян або просто наживаються на війні (наприклад, здираючи непомірну платню за евакуацію із зони бойових дій чи надання житла тощо). У цьому сенсі навала «русского мира» їм дуже до вподоби.
Звичайно, подібна класифікацію не претендує на повну вичерпність і абсолютну істинність. Але що ж з цим усім робити?
Окрім воєнної Перемоги над агресором, яка неодмінно буде, потрібно створити правовий механізм покарання найбільш ідейних і активних апологетів «русского мира». Також в Україні й досі відсутня законодавча база, яка б передбачувала покарання за колабораціонізм з російськими окупантами у будь-яких його проявах. Верховна Рада прийняла постанову, якою визнає Росію країною-агресором, але цього замало. Мало називати російського президента Путлером і галасувати «путін – ху@ло». Треба визнати все вище керівництво країни-агресора військовими злочинцями. Злочинцями, які окупували частину нашої території і щоденно вбивають наших громадян – військових і цивільних. Злочинцями, які позбавили мільйони наших громадян житла і зробили їх біженцями. Злочинцями, які нанесли суттєві матеріальні збитки нашій державі, вивізши наші заводи і привласнивши наші природні багатства. Тоді всі, хто так чи інакше контактують зі злочинцями, самі автоматично стають такими ж злочинцями.
Venceremos!Nopasaran! Ми переможемо! Ворог не пройде!
