29 липня 1775 року останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський прибув до Соловецького монастиря на вічне заслання.

Майбутній кошовий народився на тодішньому прикордонні між Московським царством і Річчю Посполитою у селі Пустовойтівка (зараз Роменського району Сумської області) в день пам'яті святих апостолів Петра і Павла 12 липня 1691 року.

У 1750-і роки він обіймав посаду осавула, а згодом і генерального судді Запорозької Січі. 1762 року Петро Калнишевський вперше очолив Запорозьку Січ, пробувши на цій посаді менше року. У вересні 1762 року він, разом з військовим січовим писарем Іваном Глобою, зустрічався в Москві з царицею Катериною ІІ. Відтоді, мабуть, Калнишевський став нелюбим цій імператриці, бо з посади кошового отамана його на деякий час усунули. Вдруге він очолив Запорозьку Січ у січні 1765 року, всупереч царській волі, і керував нею аж до зруйнування, тобто 10 років підряд «чого з роду-віку не бувало», бо зазвичай кошові отамани змінювалися кожні кілька років.

У складі російської армії Військо Запорозьке на чолі з Петром Калнишевським брало активну участь в російсько-турецькій війні 1768-74 років. За виявлену мужність кошовий отаман став кавалером найвищого ордену Російської імперії Андрія Первозванного і йому було надано військовий чин генерал-поручника.

Та бажаючи утвердити свою владу над Україною імператриця Катерина ІІ своїм указом 1764 року ліквідувала гетьманство, а 1775 року наказала ліквідувати й Запорозьку Січ. В ніч на 4 червня 1775 року чисельна царська армія під командуванням генерала П. Текелі п'ятьма колонами з різних боків тайкома наблизилась до Січі і оточила її. На той час на Січі перебувало лише кілька сот козаків, решта ж знаходилася на паланках, промислах, по містах. Сили були надто нерівними і аби не проливати християнську кров січовики вирішили не чинити опору.

85-річний Калнишевський був заарештований і відправлений до Соловецького монастиря, де був прикутий залізним ланцюгом у холодній камері розміром 1 на 3 метри. Тюремний режим в'язня відзначався особливою суворістю. За переказами останнього кошового виводили з камери до церкви тільки тричі на рік – на Великдень, Преображення і Різдво.

Лише указом нового імператора Олександра І від 2 квітня 1801 року Петру Калнишевському було «дароване прощення» і надане право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.

Останній кошовий отаман Запорізької Січі відмовився повертатися в Україну і в листі до архангельського губернатора просив дозволити йому залишитися в обителі, бо завжди мріяв скінчити свій вік в монастирі.

31 жовтня 1803 року Петро Калнишевський відійшов у кращий світ. Ченці монастиря поховали його на почесному місці – на південному подвір'ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві. А в 1856 році на могилі кошового встановили плиту, викарбувавши в епітафії короткий нарис останніх років його життя: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей грозной Сечи казаков отамана Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по высочайшему повелению, снова быв освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду, смертью благочестивою, доброю».

Після того, як у 20-х – 30-х роках ХХ століття на монастирському цвинтарі були влаштовані табори ГУЛАГу, місце могили кошового було загублене, але до наших днів дійшла надмогильна плита з написом.

Петро Калнишевський прожив 112 років, з яких 25 років – у в'язниці з нелюдськими умовами утримування.

2008 року Калнишевський був канонізований помісним собором Української православної церкви Київського патріархату в зв'язку з 1020-річчям Хрещення Русі. День пам'яті праведного Петра Калнишевського в усіх храмах Київського патріархату святкується 14 жовтня, в день Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козацтва.