9 листопада в Україні відзначають День української мови і писемності. Саме така дата обрана не випадково.

За православним календарем – це день вшанування пам'яті преподобного Нестора Літописця, який вважається першим письменником на теренах сучасної України. Крім того, Нестор ще є покровителемвсіх, хто вчить і навчається, а також істориків, науковців і журналістів.

Відомо, що з християнством до нас прийшла культура писемності, а з приходом писемної культури, постала необхідність упорядкування усних знань і перенесення їх на папір для прийдешніх поколінь.

Нестор Літописець започаткував писемне слово в Україні, зафіксувавши все те, що з уст в уста передавалось багатьма поколіннями і було достовірним. Свій подвиг преподобний Нестор звершував у Києво-Печерській лаврі, де створювалось багато з того, що згодом розвинулось в українській культурі.

Нестор Літописецьавтор найдавнішого літопису України, укладеного на початку XII століття – «Повісті врем'яних літ» або «Повісті минулих літ». Це одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України й найдавніша велика літописна пам'ятка української мови.

Історик Михайло Брайчевський називає Нестора Літописця «одним з найбільших письменників раннього європейського середньовіччя». І саме з «Повістю врем'яних літ» пов'язують початок історії української літератури. Ще Михайло Драгоманов у доповіді на літературному конгресі в Парижі 1878 року зазначав: «Що стосується Літопису Нестора, Слова про похід Ігоря і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя стародавньої України. Ці твори започатковують українську літературу».

«Повість врем'яних літ» написана церковнослов'янською мовою, тодішньою літературною. Але у тексті представлена величезна кількість слів живої розмовної мови тодішньої Русі. В якій легко упізнається сучасна українська.

Так, український філолог Василь Яременко стверджує: «У літописі Нестора немає жодного російського слова … а українська лексика ллється суцільним потоком».

Дійсно, на сторінках «Повісті» зустрічаємо такі слова: хоробрий, володіти, рубати, сказати, створити, знемагати, красти, печерка, пороги, сором, туга, подружжя, корчага, невіглас, орати, наймит, ніколи, жито, кияни, рілля, свита, зоря тощо.

Князь Святослав виступив «з дружиною своєю», князь Ростислав потонув у ріці «перед очима Володимировими», пресвітер Іларіон викопав «печерку малу», преподобний Антоній поставив «церквицю малу». Віщий Олег промовляє «ніколи», княгиня Ольга звертається до Святослава «сину», кияни до князя Володимира – «княже», Ярослав Мудрий до війська – «дружино», князь Ізяслав до брата «брате, не тужи», в оповіді воїна звучить «сокирою і ножем»…

Перший ректор університету святого Володимира Михайло Максимович 1896 року в публічній дискусії з імперськими ідеологами про мову «Повісті» наголошував: «Якщо у Нестора написано: „цариця“, „у отця“, „перебреде Донець“ і т. д. — то ми повинні визнати, що це написано українцем».

Літопис Нестора Літописця також є головним джерелом вивчення стародавньої історії України. «Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» – тами словами починається літопис. У ньому печерський ченець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Дослідники стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.

Як зазначала історик Наталія Полонська-Василенко: «У „Повісті“ Нестор пов'язує історію України з історією світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі».

Отже твір Нестора дає вичерпне пояснення щодо тисячолітньої традиції українського державотворення і українського слова. За словами Василя Яременка «Повість врем'яних літ» – «це не просто пам'ятка української писемності … вона має стати букварем нашої національної свідомості».