Однією з цілей війни Росії проти України нібито мав стати захист прав російськомовних. Після її початку соціологи фіксують небувале згуртування українців навколо захисту української мови. Що в цій ситуації чекає на російську мову та як почуваються її носії в Україні?

Нічого хорошого, як показує соціологія, її не чекає. Захист російськомовних жителів України став одним з приводів для вторгнення на її територію російських військ — принаймні, саме його найчастіше називають таким приводом учасники опитування російського «Левада-центру» у березні 2022 року. Але в результаті це опитування запустило нову хвилю дискусій щодо ролі російської мови в Україні — зараз і в післявоєнному майбутньому.

Суть цієї дискусії нещодавно сформулював Президент України Володимир Зеленський: «Росія сама робить все для того, щоб на території нашої держави відбулася дерусифікація ... За одне покоління і назавжди. Це ще один вияв вашої самогубної політики».

Як показали подібні соцопитування, проведені в Україні, ще ніколи українське суспільство не було настільки згуртованим навколо захисту української мови.

76% українців називають українську своєю рідною (десять років тому ця цифра становила 57%). А 83% опитаних вважають, що українська має бути єдиною державною мовою в їхній країні.

Як зазначає директор соціологічної служби «Рейтинг», яка проводила це опитування, Олексій Антипович: «При цьому кількість людей, які постійно використовують у побуті виключно українську мову, протягом останніх років залишається приблизно на тому самому рівні — зараз це близько 48%. Величезні зміни ми фіксуємо в іншому сегменті: за останні десять років частка виключно російськомовних громадян Україна зменшилася з 40% до 26% наприкінці минулого року і до 18% на початку війни. Зате дуже сильно зросла кількість людей, які одночасно використовують у побуті і українську, і російську».

У 2005 році, після перемоги першого Майдану та приходу на президентський пост Віктора Ющенка, його опоненти всередині та за межами України заговорили про «насильницьку українізацію» держави. Деякі кроки у підтримку української мови та культури тоді справді робилися, але у соціологічному сенсі вони призвели радше до мобілізації прихильників розширення сфери вжитку російської.

«Перемога Януковича в 2010 році означала закручування гайок для всього українського. І маятник хитнувся в інший бік. У 2012 році, за рік до другого Майдану, ми фіксували зростання кількості людей, які називають українську рідною, на п'ять процентних пунктів», — каже Антипович.

У 2014 році, після втечі Януковича, анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі, продовжує він, це число зросло ще на десять процентних пунктів.

По-перше, пояснює соціолог, змінилася структура населення України: «Чисто арифметично: мінус два мільйони виборців, які жили в Криму, мінус три мільйони на окупованій частині Донбасу, — адже це в основному були російськомовні люди, які підтримували російську мову».

По-друге, українська влада — у тому числі реагуючи на суспільний запит — ухвалила низку законів щодо підтримки української мови. Українська стала мовою освіти, реклами, друкованої преси, сфери обслуговування (принаймні формально). Мовні квоти були встановлені на телебаченні та радіо.

«Мова — це зброя», — вважають все більше українців. Будь-які спроби обмежити сферу вживання української мови останніми роками стикалися з масовими протестами у центрі Києва. Про намір у найближчому майбутньому перейти виключно на українську заявляють близько третини російськомовних українців та близько двох третин двомовних громадян країни. Вже зараз ці тренди можна помітити у соцмережах.

А найкращою відповіддю на мовне питання в сучасній Україні можуть бути інші цифри з дослідження соціологічної служби «Рейтинг». Лише 12% українців вважають, що мовне питання є серйозною проблемою, яка загрожує внутрішній безпеці та миру в Україні. 67% — (більшість у всіх вікових, географічних та мовних групах респондентів) переконані, що між україномовними та російськомовними громадянами України жодних проблем не існує.

Характерним маркером, що відрізняють українців від росіян, стало слово «паляниця». Паляниця — це не лише плескатий хліб із пшеничного борошна круглої форми, це ще й шиболет. Шиболет — це одночасно біблійний і лінгвістичний термін, який означає характерну мовну особливість, за якою можна впізнати людину, для якої та чи інша мова не є рідною.

Сьогодні в Україні поширена міська легенда, яка стверджує, що на блокпостах ЗСУ чимало російських диверсантів були викриті саме через те, що вони не зуміли промовити «паляниця» правильно. Мовляв, навіть російськомовні українці, якщо напружаться, вимовити це слово можуть. А от росіяни — нізащо.

«Секрет „паляниці“ полягає в тому, що український звук „И“ абсолютно відрізняється від російського. Він формується в зовсім іншій частині мовного апарату, і навіть у транскрипції позначається іншим значком. А м'який звук „Ц“ — це давня відмінність української мови від решти слов'янських. Коли ці два чинники накладаються одне на одне, то для людей, які не є носіями української, починаються великі проблеми», — пояснює мовознавець, заступник директора Інституту мовознавства НАН України Олександр Скопненко.

Яке ж майбутнє чекає на російську мову в Україні?

Мовне питання в Україні, за великим рахунком, було вирішене втечею Януковича та путінською агресією у 2014 році. Саме тоді було дано старт незворотним тенденціям підвищення популярності української мови та зростання кількості прихильників її статусу як єдиної державної. Війна просто прискорила цей процес українізації.