Поряд з таким процесами, як декомунізація та деімперіалізація, в Україні постало ще одне завдання – позбавлення від пам'яток так званої «дружби народів». Особливо актуальним це є зараз, під час повномасштабної війни з Росією.

Ще наприкінці квітня цього року в Києві було демонтовано пам'ятник під так званою «Аркою дружби народів», більш відомою серед киян, як «Ярмо». «Не без зусиль, але радянську скульптуру двох робітників (символ возз'єднання України та Росії) … таки демонтували», – повідомив мер міста В. Кличко. Саму ж арку, за його словами, перейменують на Арку свободи українського народу і підсвітять кольорами українського прапора.

Згодом у Переяславі за рішенням громади та органу місцевого самоврядування знесли монумент на честь відзначення 300-річчя возз'єднання України з Росією. Як зазначив голова Переяславської громади, після звірств і злочинів проти людяності, що їх чинила російська армія, ні про яке «возз'єднання» чи «дружбу» з рашистами мова йти не може.

Ще раніше було ліквідовано помпезний монумент «Три сестри» у селі Сеньківка Черніговської області на кордоні Україні, Росії та Білорусії. Вся «дружба народів» згоріла під бомбардуванням, заявили в обласній військовій адміністрації.

А мені пригадалась давня, але й досі маловідома легенда про ріки Дніпро, Волга та Двина, які всі витікають із Валдайської височини і символізують три східнослов'янські народи. Ця легенда згадується відомим російським мовознавцем та етнологом О. Трубачовим, до речі, незмінним директором Інституту російської мови РАН, в одній із праць, присвячених назвам річок Правобережної України.

Так от. Жили колись сестри Волга і Двина разом із братом своїм Дніпром. Ходили вони утрьох по світові в пошуках місця, де можна було б розлити свої води. А коли знайшли, домовились відпочити, а зранку кинути жереб, кому в якому напрямку текти.

Та коли вранці Дніпро прокинувся, то побачив, що по найкращім місцям вже течуть його сестри. Розсердився Дніпро на своїх зрадливих сестер, кинувся об землю й потік на південь, пробиваючи собі дорогу крізь гранітні скелі (Дніпрові пороги), аж поки не досяг Чорного моря.

Як на мене, дуже пророча, символічна і, головне, повчальна легенда.