У далекому 1938 році у складі підрадянської тоді УРСР було створено Донецьку та Луганську області. Щоправда, називались вони тоді Сталінською і Ворошиловградською відповідно.

В російських та російськомовних джерелах ці найсхідніші українські області зазвичай прийнято називати Донбасом. Однак насправді це не зовсім вірно, адже Донбас – це абревіатура від назви «Донецький вугільний басейн», тобто назва суто економічна. Тоді як в українській мові цей край здавна називався Донеччиною.

До того ж території Донбасу і Донеччини не збігаються. Це різні поняття, бо Донбас розташовується не лише в Донецькій і Луганській областях, а також у Дніпропетровській (Західний Донбас) і Ростовській (Південно-Східний Донбас). До речі, останній у складі Таганрозького і Шахтинського округів Донецької губернії УРСР у 1924 році був переданий до РСФРР.

Ще одна помилка пов'язана з тим, що Луганщину подекуди не відносять ані до Донеччини, ані до Донбасу. Насправді ж Луганщина є частиною Донеччини, бо адміністративний поділ на області не завжди збігається з історичними землями. Так, наприклад, історична Волинь сьогодні також поділена на дві області – Рівненську та власне Волинську.

Дехто вважає, що мешканці Луганської області образяться, адже вони – луганчани. Але це – лише свідоцтво історичного безпам'ятства. Назва Донеччини походить не від міста Донецьк, а від річки Сіверський Донець, яка протікає через Луганську область також. Більше того, адміністративним центром Донецької губернії з дня її утворення до листопада 1920 року було місто Луганськ, потім постановою Раднаркому УРСР  від 12 жовтня 1920 року його перенесли в місто Бахмут. Загалом Донецька губернія, до складу якої входила південна Луганщина, існувала до 1925 року. А потім більшовики додали до Луганського округу Донецької губернії південну Слобожанщину і зліпили Луганську область.

А зараз трохи відомостей з історії української Донеччини. Здавна ця територія стала об'єктом колонізації українських козаків, які ще з XVI століття разом із Запоріжжям та Слобожанщиною почали освоювати й донецькі степи, які межували з Областю Війська Донського. За часів останньої Січі на цих землях існувала Кальміуська паланка — одна з семи її військово-адміністративних одиниць, а такі великі сьогодні донецькі міста, як Маріуполь, Макіївка, Горлівка та деякі інші утворились на місці колишніх козацьких зимовників.

А вже на початку XIX століття починається промислова колонізація, індустріалізація цього регіону. Приходить, як власник, іноземний капітал — британський, французький, бельгійський. У 1869 році на річці Кальміус британський підприємець Джон Х'юз засновує металургійний завод, біля якого виникає робітниче поселення Юзівка, що згодом стане Донецьком. 

З другої половини ХІХ століття виникає потреба в робочих руках, починається заселення селянами з російських губерній, які шукають для себе кращого місця, щоб жити та існувати взагалі. Цей процес повільно триває до 20-х років ХХ століття, коли більшовиками розпочалось цільове заселення Донеччини робітниками з російських губерній. Позбавлені коріння, історичної пам'яті та зв'язку поколінь, прийдешні росіяни починають називати свою нову батьківщину Донбасом.

На жаль, сьогодні цей східний регіон України й самі українці також часто-густо називають Донбасом. Навіть такий поважний український мовознавець, як професор Олександр Пономарів, рекомендував говорити «на Донбасі», а не «в Донбасі». Але ж це не вірно по суті, бо Донбас, як зазначалося, — це не назва історичного або етнографічного регіону. Ця земля в Україні завжди називалася і називається Донеччиною.

Ось, наприклад, що писав Володимир Сосюра у 1952 році:

Донеччино моя! Твоїх вітрів дихання

Я відчуваю знов, як в ті далекі дні,

Коли квітки в росі солодкого світання 

Над голубим Дінцем всміхалися мені.

Отже правильно називати цей історичний регіон Донеччиною, а її мешканців — донеччанами. Донеччина завжди була, є і буде споконвічною українською землею.