Пам'ятаєте історію з брутальним обшуком у Бібліотеці української літератури в Москві у далекому тепер 2015 році у зв'язку з нібито поширенням екстремістської літератури? Від самого переліку вилучених тоді «екстремістських» книг у росіян, напевно, досі кров у венах холоне. Судіть самі: «Убивство Степана Бандери», «Становлення ОУН», «Голод 1932-1933 років в Україні», «Народ збурений», «З когорти нерозстріляних», «Українська галицька армія» та інші. Багато хто вважає, що книги були спеціально підкинуті, а сам обшук зроблено за доносом.

А чого було ще чекати від путінської Росії з її роздутою до неймовірності антиукраїнською істерією та незнищенною пристрастю громадян до доносів, підкидання «доказів» та інших суто російських штучок, що культивуються століттями. Строчити доноси та підкидати фальшиві докази у Росії давно вже стало національним видом спорту.

Ще гірші справи в окупованому Росією Криму. Повсюдно позакривалися українські школи, знамениту на всю Україну українську гімназію в Сімферополі переведено на російську мову, змінилися українські вивіски та дорожні покажчики, відбираються храми у ПЦУ, дітям забороняють давати театральні вистави українською мовою в день святого Миколая. Але цього мало. У Севастополі демонтували пам'ятник гетьману та флотоводцю Петру Сагайдачному.

Але обурюватися з цього приводу, як і дивуватися, немає сенсу. Скажемо більше – інакше не могло й бути, точніше, іншого не можна було й чекати. Знесення пам'ятника козацькому гетьману наочно демонструє старі страхи росіян перед українцями і вкотре доводить, що ми різні та герої у нас різні.

Українські національні герої – це Сагайдачний, Виговський, Мазепа, Сірко, холодноярські отамани, Бандера та Шухевич. Натомість у росіян – це Андрій Боголюбський, Невський, Грозний, Петро І, Микола ІІ, Сталін, а тепер ось ще й Путін.

Та і з літературними героями схожості якось не склалося. В російській літературі розповідається здебільшого про зайвих людей, босяків, людей на дні, самодурів і забіяк. Тоді як в українській — про полтавські пампушки, чорнобрових дівчат та старосвітських Івана Івановича з Іваном Никифоровичем, які посварилися, та й то влаштували «розбірки» через суд, без жодного мордобою. Нудно та нецікаво на думку звичайного російського обивателя.

В одному відомому спагетті-вестерні його герої ділилися на три категорії: хороший, поганий та злий. Схоже, що й росіяни ділять українців так само. Всі українці, які віддано служать Росії, люблять російську мову, царя та вітчизну – це хороші українці. Це малороси, молодші брати великоросів. А от ті, хто люблять свою Україну, українську мову (до речі, вигадану ворогами Росії) і звик розраховувати тільки на самого себе, а не на доброго царя-батюшку – це українці погані.

Якщо ж такий українець ще й готовий зі зброєю в руках захищати свою рідну землю, у тому числі й від непрошених та зухвалих «братів», то такий українець уже не просто поганий, він – злий. А від злих українців у російської людини не просто нетравлення шлунка, від таких у неї – ведмежа хвороба.

Так називається раптовий напад страху, що супроводжується такою самою раптовою діареєю, якщо хто не знає. Ведмежа хвороба зазвичай проявляється у людей з розхитаною нервовою системою та слабким кишечником. Своєю назвою це захворювання завдячує ведмедям, у яких при сильному переляку, наприклад, під час полювання на них, нерідко виникає мимовільний розлад функцій кишечника.

Саме така реакція виникає сьогодні у багатьох росіян, вигодованих кремлівською пропагандою, згадуючи все, що пов'язане з Україною, її історією, літературою, мовою.

Відомий російський журналіст Іван Давидов дуже дотепно помітив в одному зі своїх блогів: «… есть ощущение, что, вне зависимости даже от того, что будет происходить в Киеве, мне, проживающему в России потребителю информации, предстоит поглощать продукты жизнедеятельности всех государственных мужей и штатных пропагандистов, у которых само слово „Украина“ вызывает, видимо, медвежью болезнь. Символ России ведь — медведь, и символ правящей в России партии — тоже медведь, вот и болезнь у них медвежья». 

На жаль, сьогодні доводиться констатувати, що сучасна Росія клінічно хвора, хвора на ведмежу хворобу. Але ця хвороба не смертельна і цілком успішно лікується. Як стверджують лікарі, лікується насамперед дієтою. Можливо, саме тому європейські «лікарі» прописали Росії санкції, а з ними з'явилися і санкційні продукти. І, можливо, саме тому серед найпопулярніших трофеїв російські горе-вояки тягнуть унітази.

За майже дев'ять років війни Україні, попри все, вдалося вистояти під натиском путінської Росії. В цій війні Україна обов'язково переможе, а в новому році країна ще далі просунеться на шляху євроінтеграції, відбудує все зруйноване та форсує проведення таких необхідних реформ, що зрештою неминуче призведе до підвищення добробуту українців.

Ну а Росія, якщо й не розпадеться на окремі державні утворення, і далі страждатиме ведмежою хворобою, засираючи свої домівки і все навколо.