Світ завжди був розколотий. Але Україна – це особливий випадок. Так сталося, що українці довгий час були роз'єднані кордонами, бо мешкали у різних державах. Та ось вже тридцять років, як постала вільна, незалежна Україна. Здавалося б нарешті українці мають об'єднатися.
Але що ж ми бачимо? Нас і досі розрізняє мова, віра, політичні вподобання.
Мова завжди була, є і буде визначальною для самоідентифікації нації. Але в силу зазначених обставин українці сьогодні є двомовними і значна їх кількість досі залишається російськомовними. Це дає грунт для безконечних звинувачень з боку україномовних земляків.
В релігійному сенсі українство дуже нагадує християнство взагалі. В останньому одні визнають своїм провідником папу Римського, інші Вселенського патріарха або місцевих ієрархів; одні проводять богослужіння латиною, інші церковнослов'янською; одні використовують григоріанський календар, інші юліанський тощо. Все це виливається у наявність непримиренних між собою церковних течій, як от католицтво, християнство, уніатство та ін. Хоча релігійні догмати, свята і святі й у тих, і в інших принципово не відрізняються.
Те ж саме, нажаль, відбувається і політичному житті. Сьогодні в українстві є сектанти – це секта так званих порохоботів, для яких «понад усе» не Україна, а їхній кумир. Як і будь-яка релігійна секта, ці останні щедро фінансуються, дуже зорганізовані, діють активно і агресивно. І, звичайно, не обходиться в українстві й без єретиків. Це горезвісна проросійська п'ята колона, представники якої є прихильниками єднання з Московщиною та концепції єдиного «русского» народу.
Але й цього, як виявляється, замало. Українці ніяк не можуть об'єднатися й досі сперечаються з будь-якого приводу. Чи має бути Великий Герб держави, яким він має бути, чи достатньо малого? Державний прапор на думку декого перевернутий – треба щоб був жовто-блакитний, а не жовто-синій. Сперечаються й щодо того, яка має бути абетка – кирилиця чи латиниця?
При цьому кожен вважає, що саме він є справжнім українським патріотом, а всі інші, хто не поділяє його погляди, то є зрадники, відступники, негідники, чи навіть агенти Кремля. Тому їх треба піддавати анафемі: «відлучити від церкви» (визнати не своїми), обзивати, навішувати ярлики, ганити, банити тощо.
Усе це дуже сумно, бо як християни ніколи вже не повернуться до первісної братської єдності, так і українці навряд чи колись зможуть об'єднатись навколо принципових питань. Залишається лише сподіватися, що все це рано чи пізно минеться, і, дякувати Богові, все ще зміниться на краще.
