Батько наш Зеленський або євреї-козаки

Якось натрапив у мережі на допис, де дописувач стверджує, що чув як військові, які захищають сьогодні Україну від ворожої навали, співають: «Батько наш Зеленський, Україна мати, Ми за Україну підем воювати». Напевне, що час вносить корективи не лише в пісні, а й у свідомість українців.

Жодним чином не применшуючи внесок українських козаків, повстанців, упівців, які в різний час боронили свободу Батьківщини, треба визнати, що сьогодні боротьбу за Незалежність України, боротьбу проти Московщини очолює Президент України Володимир Зеленський. Не попередні гетьмани, не Степан Бандера, а саме Зеленський.

Мабуть багато хто буде здивований коли дізнається, що серед українських козаків було чимало євреїв.

Хоча у своїй переважній більшості запорозьке козацтво формувалося й поповнювалося з числа етнічних українців, проте певний відсоток серед козаків завжди становили представники інших народів, як cycідніx, так i віддалених. «Едва ли сыщется такой народ из которого бы не было между ними (запорожцями. – Авт.) его уроженца», — зазначалося в одному російському словникові кінця XVIII століття.

Відомий дослідник запорізького козацтва Д. Яворницький, цитуючи польського історика Якова Собеського, зазначає, що " ... на Сечи можно было встретить всякие народности, чуть не со всего света выходцев: украинцев, поляков, литовцев, белоруссов, великоруссов, донцев, болгар, волохов, черногорцев, татар, турок, евреев,калмыков, грузин, немцев, французов, итальянцев, испанцев и англичан". 

Український історик В. Щербак, проаналізувавши козацькі реєстри 1581 та 1649 років, пише: "Загалом у реєстрі налічуються представники 23 етносів".

Історик В. Кривошея в монографії, присвяченій українській еліті, зазначає: "Протягом існування Гетьманщини вдалося зафіксувати такий національний склад старшинського корпусу: українці — 4218, представники інших національностей — 174 старшин. Серед старшин неукраїнського походження були волохи — 53, євреї, греки — по 29, татари, серби — по 19, росіяни — 10, болгари — 4, поляки, угорці — по 3, молдавани — 2, чехи, німці, цигани — по 1".

Загалом козаком могла стати людина будь-якої віри, національності, мови і соціального стану. Єдине, що вимагалось від кандидатів — це бути православним християнином. Хто не був православним, той мусив вихреститися, щоб стати козаком.

Найбільш показовим проявом толерантності козацтва до етнічного походження стала наявність в його лавах представників позахристиянських середовищ, зокрема євреїв.

Вже під час перших двох національно-визвольних повстань українського народу, де авангардна роль належала козацтву, а саме повстання під проводом Криштофа Косинського (1591- 1593) та Северина Наливайка (1594-1596), серед повстанців були й євреі. Ще відомий сходознавець А. Гаркаві звернув увагу на книгу берестейського рабина Іоіля Серкиса, видану у Франкфурті-на-Майні у 1697 році. Як свідчить Серкис, з-поміж козаків-наливайківців було щонайменше 11 євреів, один з яких (на ім'я Берах) пoлiг у бою проти польських військ: "И многие казаки говорили: О, боже, как жалко, что рыцарь еврей Бераха так печально погибнул: он был разрублен и расколот бердышами... По прошествии нескольких недель многие казаки из войска Наливайки рассказывали также о геройстве Берахи и условиях его смерти".

Відомості про козаків-євреїв містяться в численних писемних джерелах, зокрема в матеріалах apxiвy Коша Нової Запорозької Ciчi, які на сьогодні лише в незначній кількості опрацьовано і видано. Їх подавали такі українські історики як А. Скальковський, С. Боровий, В. Томазов, Ю. Мицик, В. Грибовський та інші.

Відомо, що тривалий час шлях до козацької служби євреям був закритий. Значною мipoю це пояснюється високим соціальним статусом, які мали євреї в Речі Посполитій. Вони становили переважну частину польських банкірів, лихварів, торговців і керуючих маєтками.

Однак, за часів гетьмана Івана Мазепи, коли суспільні антагонізми трохи вщухли, деякі єврейські родини почали потрапляти до козацького реєстру. Влившись у лави козацької старшини, єврейські родини дуже швидко поріднилися з найвідомішими старшинськими родами, стали невід'ємною частиною української еліти і відіграли значну роль в українській історії та культурі.

Українська генеалогічна традиція міцно пов'язує деякі українські козацькі роди з коренями єврейського походження. До них належать Боруховичі, Герцики, Нахимовські, Марковичі та ін. Були серед вихрещених євреїв і промовисті прізвища, такі як Крижанівські, Перехрести тощо.

З роду Боруховичів походив відомий український державний і військовий діяч Михайло Борухович. Він був гадяцьким полковником у 1687- 1704 роках і наказним гетьманом часів Північної війни, брав участь у Польському поході російського корпусу на допомогу польському королеві Августу ІІ проти шведських військ у 1704 році, під час якого і загинув. Михайло Борухович був відомий своєю турботою про православні храми — пожертвував 100 золотих (дуже велика на той час сума) на Лубенський Мгарський монастир. У 1686 році побудував Успенську церкву в селі Лютенці поблизу Гадяча, де і був похований.

Кілька найвідоміших державних діячів, борців за незалежність України походили з роду Герциків. Полтавський полковник (з 1675 по 1695 роки з перервами) Павло Герцик був наближеною до гетьмана Івана Мазепи людиною. Він, так само, як і Мазепа, приділяв велику увагу будівництву храмів. У 1700 році за його кошт був збудований Воздвиженський храм у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

У той час як полковники Галаган, Гамалія, Лизогуб, Ніс, Скоропадський та інші зрадили Мазепу й перейшли на бік Петра І, Павло Герцик залишився вірним йому й пішов за ним на еміграцію. Всі три його сини Грицько, Іван та Опанас так само були прихильниками Мазепи й разом з ним опинилися на чужині. Григорій Герцик був одним з тих, хто проводжав Мазепу в останній путь, а потім служив генеральним осавулом при гетьмані П. Орликові.

Прихильником І. Мазепи був лубенський полковник Дмитро Зеленський (1701-1708 рр). Щоправда щодо його походження немає точних відомостей. Він належав до свояків Мазепи, очевидно з боку дружини.

Лубенський полк брав участь у героїчній обороні Батурина від військ царського сатрапа Д. Меншикова (сам Д. Зеленський був у той час разом з гетьманом). Після поразки шведів під Полтавою лубенського полковника ув'язнили і заслали до Сибіру, де він і помер.

З Лубенського полку походив Федір Нахимовський, який розпочав свою кар'єру при дворі І. Мазепи. Згодом він став соратником гетьмана П. Орлика і став одним з найактивнішим борців за вільну Україну у 1715-1755 роках. Проживаючи в Туреччині, Швеції, Польші, він активно боровся за українську справу і навіть на схилі літ планував підняти антимосковське повстання в Україна. З роду Нахімовських, що залишилися в Україні, походили Нахимови, зокрема харківський поет-сатирик Яким Нахимов та великий флотоводець Павло Нахимов.

Найвизначнішим серед козацьких родів єврейського походження був рід Марковичів. Засновником роду Марковичів був Марко Абрамович (помер у 1712 році), орендар прилуцький і пирятинський, ім'я якого стало родовим прізвищем для його нащадків. Марко був титарем Пречистенської Прилуцької церкви і багато жертвував на благодійні справи, за що йому й була надана честь бути похованим у Густинському монастирі.

У Марка Абрамовича було численне потомство. Серед найвідоміших представників роду історик Яків Маркович (1776-1804), що 1798 року він видав у Петербурзі першу частину фундаментальної праці "Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях", де містяться відомості про побут, фольклор, господарство, державно-політичний устрій Гетьманщини, природу й історію України. Книга мала надзвичайний вплив на національно свідомих українців.

До Марковичів належав Опанас Маркович (1822-1867), відомий громадський діяч, музикант, етнограф і фольклорист. Як член Кирило-Мефодіївського товариства був засланий до міста Орла, де одружився з Марією Вілінською, широко відомою в українській літературі як Марко Вовчок. Повернувшись в Україну, Опанас збирав народні пісні, прислів'я і приказки та публікував їх в етнографічних збірниках і періодичній пресі. Понад 30000 прислів'їв і приказок, зібраних Марковичем, було використано М. Номисом у збірці "Украинские пословицы, поговорки и тому подобное" (1864). Опанас Маркович є також автором музики до "Наталки-Полтавки" Івана Котляревського (1857) і опери за п'єсою К. Тополі "Чары, или несколько сцен из народных былей и рассказов украинских" (1866), що були поставлені силами аматорських гуртків, якими він керував в Чернігові і Новгороді-Сіверському.

Чи не найвідоміший з роду Микола Маркевич (1804-1860), видатний український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор. Основною працею життя Миколи Маркевича стала п'ятитомна "История Малороссии" (1842-1843), одна з перших спроб складання синтетичної праці з історії Гетьманщини.

Загалом неможливо точно підрахувати кількість євреїв, які прийняли православну віру і вступили до лав українського козацтва. Але з пісні слова не викинеш — євреї-козаки були, і служили Україні вірою і правдою.